близько 938 — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968). 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря
По смерті свого батька в 768-у і брата в 771-у році 27-річний Карл з династії Піпінідів став одноосібним правителем держави франків, германського союзу племен, що населяли правобережжя Середнього і Нижнього Рейну, зі столицею у місті Аахен. Від природи войовничий і амбіційний, Карл більшу частину життя присвятив війнам з метою підкорити сусідні землі і ще за життя був названий Великим — із 46 років свого правління 44-и він провів у військових походах, особисто очолюючи 27 із 53 з них. Карл підкорив Фрізію, Тюрінгію, Лангобардію, Саксонію, північні Піренеї, Баварію, Карінтію, до свого титулу Короля франків додав ще й титули герцога Баварії та Короля лангобардів і створив в межах своїх володінь автономні Королівство Аквітанія та Іспанську марку.
Як і його батько, який свого часу заручився підтримкою папи Захарія, узурпуючи владу Меровінгів, за що допоміг йому стати правителем Папської держави в серединній Італії, Карл надавав великого значення добрим стосункам з Святим престолом. У 774 році папа Адріан I на знак подяки за повалення короля лангобардів Дезидерія, який загрожував Риму, проголосив Карла римським патрицієм, а в 781-у — коронував трирічного Людовика, сина Карла, на престол Аквітанії, а чотирирічного Карломана — на новостворене Італійське королівство, за що Карл підтвердив права папи на подаровані Піпіном Коротким землі.
Спадкоємець Адріана, обраний 26 грудня 795 року папою Лев III, з перших же днів свого понтифікату висловив підтримку Карлу й до листа з повідомленням про обрання на папський престол додав ключі від сповідальні Святого Петра і штандарт Риму. У відповідь папа отримав щедрі подарунки зі скарбів, які Карл захопив у аварів.
У 799 році знатні римляни влаштували проти Лева III змову, 25 квітня схопили його під час урочистої процесії і, погрожуючи осліпленням, зажадали від нього зречення понтифікату. Від тортур і смерті папу врятувало втручання Вінігіза, франкського герцога Сполето. З його до вибравшись з Риму, Лев III подався у Падерборн в Саксонії, де був з великою пошаною прийнятий Карлом, вислуханий і під охороною доправлений назад у Вічне Місто. У листопаді 800 року Карл особисто прибув до Риму, щоб провести розслідування висунутих проти папи звинувачень у перелюбстві і клятвопорушенні. Були заслухані обидві сторони, після чого 23 грудня Лев ІІІ публічно присягнув на Євангелії у чистоті своїх помислів. Цього виявилось достатньо, щоб з папи були повністю зняті всі підозри.
Через два дні, 25 грудня 800 року, Карл і Лев III разом прийшли на Різдвяне богослужіння у базиліку Святого Петра. Як стверджує літописець короля франків Ейнгард, коли Карл стояв на колінах, молячись біля вівтаря, несподівано для всіх папа увінчав його імператорською короною, після чого під оплески присутніх у храмі і вигуки «Хай живе і перемагає Карл Август» здійснив ритуал обмивання ніг імператору римлян.
«Карл милостивий найясніший, милістю Божою великий володар-миротворець, імператор римлян, король франків і лангобардів» — Повний імператорський титул Карла Великого За задумом, очевидно обопільним, імператорський титул Карла мав символізувати неперервність лінії імператорів від римського Октавіана Августа до константинопольського Костянтина VI Сліпого, поваленого в 797 році, і ставив під сумнів легітимність правління його матері-узурпаторки Ірини Афінської, яка прийняла титул «базилевс базилеон» («цар царів»), але як жінка, не могла командувати армією і, відповідно, не могла бути імператрицею. Для Святого Престолу імператорська гідність Карла теж була вигідна — папа римський мав значно менший авторитет, ніж підтримуваний багатою і могутньою державою Константинопольський патріарх, і захист, наданий Леву ІІІ Державою франків, й підвищення її статусу був сприятливим для папства.
Объяснение:
близько 938 — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968). 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря
Як і його батько, який свого часу заручився підтримкою папи Захарія, узурпуючи владу Меровінгів, за що допоміг йому стати правителем Папської держави в серединній Італії, Карл надавав великого значення добрим стосункам з Святим престолом. У 774 році папа Адріан I на знак подяки за повалення короля лангобардів Дезидерія, який загрожував Риму, проголосив Карла римським патрицієм, а в 781-у — коронував трирічного Людовика, сина Карла, на престол Аквітанії, а чотирирічного Карломана — на новостворене Італійське королівство, за що Карл підтвердив права папи на подаровані Піпіном Коротким землі.
Спадкоємець Адріана, обраний 26 грудня 795 року папою Лев III, з перших же днів свого понтифікату висловив підтримку Карлу й до листа з повідомленням про обрання на папський престол додав ключі від сповідальні Святого Петра і штандарт Риму. У відповідь папа отримав щедрі подарунки зі скарбів, які Карл захопив у аварів.
У 799 році знатні римляни влаштували проти Лева III змову, 25 квітня схопили його під час урочистої процесії і, погрожуючи осліпленням, зажадали від нього зречення понтифікату. Від тортур і смерті папу врятувало втручання Вінігіза, франкського герцога Сполето. З його до вибравшись з Риму, Лев III подався у Падерборн в Саксонії, де був з великою пошаною прийнятий Карлом, вислуханий і під охороною доправлений назад у Вічне Місто. У листопаді 800 року Карл особисто прибув до Риму, щоб провести розслідування висунутих проти папи звинувачень у перелюбстві і клятвопорушенні. Були заслухані обидві сторони, після чого 23 грудня Лев ІІІ публічно присягнув на Євангелії у чистоті своїх помислів. Цього виявилось достатньо, щоб з папи були повністю зняті всі підозри.
Через два дні, 25 грудня 800 року, Карл і Лев III разом прийшли на Різдвяне богослужіння у базиліку Святого Петра. Як стверджує літописець короля франків Ейнгард, коли Карл стояв на колінах, молячись біля вівтаря, несподівано для всіх папа увінчав його імператорською короною, після чого під оплески присутніх у храмі і вигуки «Хай живе і перемагає Карл Август» здійснив ритуал обмивання ніг імператору римлян.
«Карл милостивий найясніший, милістю Божою великий володар-миротворець, імператор римлян, король франків і лангобардів» — Повний імператорський титул Карла Великого
За задумом, очевидно обопільним, імператорський титул Карла мав символізувати неперервність лінії імператорів від римського Октавіана Августа до константинопольського Костянтина VI Сліпого, поваленого в 797 році, і ставив під сумнів легітимність правління його матері-узурпаторки Ірини Афінської, яка прийняла титул «базилевс базилеон» («цар царів»), але як жінка, не могла командувати армією і, відповідно, не могла бути імператрицею. Для Святого Престолу імператорська гідність Карла теж була вигідна — папа римський мав значно менший авторитет, ніж підтримуваний багатою і могутньою державою Константинопольський патріарх, і захист, наданий Леву ІІІ Державою франків, й підвищення її статусу був сприятливим для папства.
Альбрехт Дюрер «Імператор Карл Великий», 1512 рік © Німецький національний музей, Нюрнберг