Промислова криза і депресія кінця 20-х рр. XIX ст., а також неврожаї 1828—1829 років, які різко погіршили важке становище робітників, прискорили процес революціонізування народних мас. Одночасно з цим посилювалось невдоволення і серед ліберальної буржуазії, яка вимагала від уряду низки економічних та політичних перетворень в інтересах капіталістичного розвитку країни. 8 серпня 1829 року Карл X поставив при владі новий кабінет на чолі з одним із керівників партії ультрароялістів Жулем Поліньяком. Це призвело до різкого загострення боротьби ліберальних та демократичних груп проти уряду. 16 березня 1830 року палата депутатів більшістю в 221 голос вимагала відставки уряду Поліньяка, який не вселяє довіри країні. 16 травня палату було розпущено. Нові вибори (23 червня та 3 липня 1830) принесли повну перемогу опозиції, однак кабінет Поліньяка відмовився подати у відставку.
26 липня в урядовій газеті «Монітер» були опубліковані шість королівських указів, які увійшли в історію під назвою «ордонансів Поліньяка». Вони запроваджували суворі обмеження для видання газет і журналів, які робили неможливим випуск органів ліберальної преси. Новообрана палата депутатів розпускалася. Нові вибори призначалися на 6 і 13 вересня. Вони повинні були відбуватися на основі нової виборчої системи, за якої право голосу надавалося майже виключно великим землевласникам. Число членів палати депутатів зменшувалося з 428 до 258; її права були ще більше обмежені.
Опублікування ордонансів, які представляли собою відкрите порушення Хартії, спробу державного перевороту, справило приголомшливе враження в Парижі. Ввечері того ж дня в Пале-Роялі та на площі перед біржею почали з'являтися перші натовпи студентів та друкарів, які викрикували гасла «Хай живе Хартія! Геть міністрів!». Жуль Поліньяк, який проїжджав в кареті бульварами столиці, ледве врятувався від натовпу. Жандарми та королівські гвардійці наказали всім розійтися, взяли кілька людей під варту, і з настанням ночі натовп розсіявся.
Префект поліції Манжен не сприйняв ці події всерйоз. Зберігав спокій і Карл X: весь день разом із сином, герцогом Ангулемським, він полював у заміській резиденції Рамбуйє, а ввечері повернувся до палацу в Сен-Клу.
Власть церкви основывалась на духовной составляющей:
• Считалось, что церковь получила от Христа право отпускать грехи, что без соблюдения христианских таинств души (даже праведного человека) невозможно. Идея была очень важна для человека эпохи средневековья (С. Аверинцев о религиозных концепциях
• Король воспринимался как помазанник божий, а коронация как передача при посредничестве церкви монарху власти от бога.
• Папа римский мог отлучить монарха от церкви. Это лишало власть короля легитимности в глазах людей, давало право вассалам не соблюдать присягу.
И на материальной:
• 1/3 обрабатываемых в Европе земель принадлежала церкви (земли жаловались королями и феодалами). Кроме того, имущество церкви составляли драгоценные предметы, которые использовались при богослужении (см. урок «Церковь и духовенство»).
Объяснение:
Промислова криза і депресія кінця 20-х рр. XIX ст., а також неврожаї 1828—1829 років, які різко погіршили важке становище робітників, прискорили процес революціонізування народних мас. Одночасно з цим посилювалось невдоволення і серед ліберальної буржуазії, яка вимагала від уряду низки економічних та політичних перетворень в інтересах капіталістичного розвитку країни. 8 серпня 1829 року Карл X поставив при владі новий кабінет на чолі з одним із керівників партії ультрароялістів Жулем Поліньяком. Це призвело до різкого загострення боротьби ліберальних та демократичних груп проти уряду. 16 березня 1830 року палата депутатів більшістю в 221 голос вимагала відставки уряду Поліньяка, який не вселяє довіри країні. 16 травня палату було розпущено. Нові вибори (23 червня та 3 липня 1830) принесли повну перемогу опозиції, однак кабінет Поліньяка відмовився подати у відставку.
26 липня в урядовій газеті «Монітер» були опубліковані шість королівських указів, які увійшли в історію під назвою «ордонансів Поліньяка». Вони запроваджували суворі обмеження для видання газет і журналів, які робили неможливим випуск органів ліберальної преси. Новообрана палата депутатів розпускалася. Нові вибори призначалися на 6 і 13 вересня. Вони повинні були відбуватися на основі нової виборчої системи, за якої право голосу надавалося майже виключно великим землевласникам. Число членів палати депутатів зменшувалося з 428 до 258; її права були ще більше обмежені.
Опублікування ордонансів, які представляли собою відкрите порушення Хартії, спробу державного перевороту, справило приголомшливе враження в Парижі. Ввечері того ж дня в Пале-Роялі та на площі перед біржею почали з'являтися перші натовпи студентів та друкарів, які викрикували гасла «Хай живе Хартія! Геть міністрів!». Жуль Поліньяк, який проїжджав в кареті бульварами столиці, ледве врятувався від натовпу. Жандарми та королівські гвардійці наказали всім розійтися, взяли кілька людей під варту, і з настанням ночі натовп розсіявся.
Префект поліції Манжен не сприйняв ці події всерйоз. Зберігав спокій і Карл X: весь день разом із сином, герцогом Ангулемським, він полював у заміській резиденції Рамбуйє, а ввечері повернувся до палацу в Сен-Клу.
1)
Власть церкви основывалась на духовной составляющей:
• Считалось, что церковь получила от Христа право отпускать грехи, что без соблюдения христианских таинств души (даже праведного человека) невозможно. Идея была очень важна для человека эпохи средневековья (С. Аверинцев о религиозных концепциях
• Король воспринимался как помазанник божий, а коронация как передача при посредничестве церкви монарху власти от бога.
• Папа римский мог отлучить монарха от церкви. Это лишало власть короля легитимности в глазах людей, давало право вассалам не соблюдать присягу.
И на материальной:
• 1/3 обрабатываемых в Европе земель принадлежала церкви (земли жаловались королями и феодалами). Кроме того, имущество церкви составляли драгоценные предметы, которые использовались при богослужении (см. урок «Церковь и духовенство»).