НАПОЛЕ˜ОН I Бонапарт (Napoleon I Bonaparte, Buonaparte) (15 августа 1769, Аяччо — 5 мая 1821, остров Святой Елены) , французский государственный деятель, полководец, император в 1804-1814 и в марте — июне 1815. Начал службу в войсках в 1785 в чине младшего лейтенанта артиллерии; выдвинулся в период Великой французской революции. В ноябре 1799 совершил государственный переворот (18 брюмера) , в результате которого стал первым консулом, фактически сосредоточившим в своих руках с течением времени всю полноту власти; в 1804 провозглашен императором. Провел ряд реформ (принятие гражданского кодекса, 1804; основание Французского банка, 1800). Благодаря победоносным войнам значительно расширил территорию империи, поставил в зависимость от Франции большинство государств Западной и Центральной Европы. Поражение наполеоновских войск в войне 1812 против России положило начало крушению империи Наполеона I. Вступление в 1814 войск антифранцузской коалиции в Париж вынудило Наполеона I отречься от престола. Был сослан на остров Эльба. Вновь занял французский престол в марте 1815 (смотри «Сто дней») . После поражения при Ватерлоо вторично отрекся от престола (22 июня 1815). Последние годы жизни провел на острове Святой Елены пленником англичан.
Іван Остапович Виговський мав намір побудувати типову для середньовіччя аристократичну республіку, що не могло не посилювати охлократіческой тенденцій у населення, не послабляти центральної влади і не викликати ще більшого свавілля старшин. В економічній політиці він повертав Україну до старого соціально-економічному ладу, лише в новій національній оболонці: встановлювалося панування української владної еліти над посполитими.
У січні 1658 року Й. Виговський прийняв вимоги царя про передачу до складу Росії деяких білоруських міст, призначення російських воєвод не лише до Києва, але і в Ніжин, Чернігів, Переяслав, оголошення війни Кримському ханству. Незабаром після цього гетьман підписав договір про союз зі Швецією, дружбу з Кримом, вів переговори з Польщею.
Низи запорожців, вкрай незадоволені орієнтацією І. Виговського виключно на інтереси старшин, яким він щедро роздавав земельні володіння, взагалі не визнавали його повноважень. Вони нападали на сусідні з Січчю полки, грабували старшин і заможних козаків, а І. Сірко не називав гетьмана інакше як «собакою».
На русском языке:
Политика гетмана И. О. Выговского
Иван Остапович Выговский намеревался построить типичную для средневековья аристократическую республику, что не могло не усиливать охлократических тенденций у населения, не ослаблять центральной власти и не вызывать еще большего своеволия старшин. В экономической политике он возвращал Украину к старому социально-экономическому строю, лишь в новой национальной оболочке: устанавливалось господство украинской властной элиты над посполитыми.
В январе 1658 года И. Выговский принял требования царя о передаче в состав России некоторых белорусских городов, назначении российских воевод не только в Киев, но ив Нежин, Чернигов, Переяслав, объявлении войны Крымскому ханству. Вскоре после этого гетман подписал договор о союзе со Швецией, дружбе с Крымом, вел переговоры с Польшей.
Низы запорожцев, крайне недовольные ориентацией И. Выговского исключительно на интересы старшин, которым он щедро раздавал земельные владения, вообще не признавали его полномочий. Они нападали на соседние с Сечью полки, грабили старшин и зажиточных казаков, а И. Серко не называл гетмана иначе как «собакой».
На украинском языке:
Політика гетьмана І. О. Виговського
Іван Остапович Виговський мав намір побудувати типову для середньовіччя аристократичну республіку, що не могло не посилювати охлократіческой тенденцій у населення, не послабляти центральної влади і не викликати ще більшого свавілля старшин. В економічній політиці він повертав Україну до старого соціально-економічному ладу, лише в новій національній оболонці: встановлювалося панування української владної еліти над посполитими.
У січні 1658 року Й. Виговський прийняв вимоги царя про передачу до складу Росії деяких білоруських міст, призначення російських воєвод не лише до Києва, але і в Ніжин, Чернігів, Переяслав, оголошення війни Кримському ханству. Незабаром після цього гетьман підписав договір про союз зі Швецією, дружбу з Кримом, вів переговори з Польщею.
Низи запорожців, вкрай незадоволені орієнтацією І. Виговського виключно на інтереси старшин, яким він щедро роздавав земельні володіння, взагалі не визнавали його повноважень. Вони нападали на сусідні з Січчю полки, грабували старшин і заможних козаків, а І. Сірко не називав гетьмана інакше як «собакою».
На русском языке:
Политика гетмана И. О. Выговского
Иван Остапович Выговский намеревался построить типичную для средневековья аристократическую республику, что не могло не усиливать охлократических тенденций у населения, не ослаблять центральной власти и не вызывать еще большего своеволия старшин. В экономической политике он возвращал Украину к старому социально-экономическому строю, лишь в новой национальной оболочке: устанавливалось господство украинской властной элиты над посполитыми.
В январе 1658 года И. Выговский принял требования царя о передаче в состав России некоторых белорусских городов, назначении российских воевод не только в Киев, но ив Нежин, Чернигов, Переяслав, объявлении войны Крымскому ханству. Вскоре после этого гетман подписал договор о союзе со Швецией, дружбе с Крымом, вел переговоры с Польшей.
Низы запорожцев, крайне недовольные ориентацией И. Выговского исключительно на интересы старшин, которым он щедро раздавал земельные владения, вообще не признавали его полномочий. Они нападали на соседние с Сечью полки, грабили старшин и зажиточных казаков, а И. Серко не называл гетмана иначе как «собакой».