Зовнішня політика Сполучених Штатів Америки визначається Президентом та здійснюється Державним департаментом на чолі з Державним секретарем.
Сполучені Штати Америки проводять складну зовнішню політику, основними принципами якої проголошені «будівництво безпечного світу» і «поширення демократії на користь американського народу та міжнародної спільноти»[1]. Сполучені Штати відіграють вкрай важливу роль у міжнародних відносинах, мають найрозвиненішу у світі мережу дипломатичних представництв. США — член-засновник Організації Об'єднаних Націй і Північно-Атлантичного альянсу, член Ради Безпеки ООН. Дипломатія США бере найактивнішу участь у розв'язанні практично всіх міжнародних конфліктів і суперечок.
Колишній державний секретар США Колін Павелл називав зовнішню політику США «агресивною у сенсі ставлення до викликів і проблем».[2]. З 1940-их років, коли адміністрація Рузвельта відмовилась від політики невтручання, США виступали ініціаторами безлічі збройних конфліктів та військових переворотів в усьому світі, серед яких переворот в Ірані у 1953 році, Операція у затоці Свиней у 1961 році, війни в Югославії 1999, Афганістані та Іраку (2001, 2003).
Один із напрямів у зовнішній політиці США, за власним самовизначенням, є проведення політики «М'якої сили» (Soft power). М'яка сила — це здатність держави (союзу, коаліції) досягти бажаних результатів у міжнародних справах через переконання, а не придушення (нав'язування, примус). «М'яка сила» діє, спонукаючи інших дотримуватись (або домагаючись їхньої власної згоди додержуватись, або роблячи вигідним додержання) певних нормам поведінки та інституцій на міжнародній арені, що і приводить її носіїв до досягнення бажаного результату фактично без примусу". Це поняття належить відомому американському політологу на ім'я Джозеф Най молодший.
Невдоволення подібним лунає в різних країнах світу, де американські принципи світоустрою часто сприймаються як диктат та бажання нав'язати власну систему цінностей. Критика світової політики США багато в чому обумовлена тим, що первісно подібний підхід до розрішення глобальних проблем формувався в тому числі, і як інструмент розповсюдження свого геополітичного впливу, оскільки його реалізація надавала Вашингтону конкурентні переваги у боротьбі за ринки збуту в різних регіонах, що дозволяло досягти там і політичного домінування[3].
2) Прекращение торговли с Америкой после войны за независимость США.
Почему неудача? Потому что Франция США достичь независимости, автоматически становится ей союзником и приобретает привилегии в торговле. Но, из-за начавшегося голода во Франции (в связи с холодными годам и неурожаем у французских крестьян) и рождающихся из-за этого конфликтов, гражданской войны Франция старается "наладить" все у себя, временно прекращая торговлю с другими странами.
3) Потеря колониальных владений в Индии и Канаде.
Это большая потеря и неудача! Объясню, почему: владение колониями дает стране следующие привилегии:
- новые земли, на которых можно добывать новые, например, горные ресурсы, развивать скотоводство, растительные культуры, вместе с тем - новая возможность зарабатывать, обогащать страну-колонизатора. Колонизатор приобретенные ресурсы может продавать как свои другим странам, обогащая (в случае Франции) королевскую казну.
- возможность распространять свою религию и язык дальше. Как мы можем видеть в наши дни, Франции удалось создать обширные колонии в Канаде и их влияние ощущается до сих пор, так как в Канаде, находящейся настолько далеко(!) от Франции, второй государственный язык помимо английского, французский.
- и еще многие другие, но эти две: самые основные и самые важные.
Зовнішня політика Сполучених Штатів Америки визначається Президентом та здійснюється Державним департаментом на чолі з Державним секретарем.
Сполучені Штати Америки проводять складну зовнішню політику, основними принципами якої проголошені «будівництво безпечного світу» і «поширення демократії на користь американського народу та міжнародної спільноти»[1]. Сполучені Штати відіграють вкрай важливу роль у міжнародних відносинах, мають найрозвиненішу у світі мережу дипломатичних представництв. США — член-засновник Організації Об'єднаних Націй і Північно-Атлантичного альянсу, член Ради Безпеки ООН. Дипломатія США бере найактивнішу участь у розв'язанні практично всіх міжнародних конфліктів і суперечок.
Колишній державний секретар США Колін Павелл називав зовнішню політику США «агресивною у сенсі ставлення до викликів і проблем».[2]. З 1940-их років, коли адміністрація Рузвельта відмовилась від політики невтручання, США виступали ініціаторами безлічі збройних конфліктів та військових переворотів в усьому світі, серед яких переворот в Ірані у 1953 році, Операція у затоці Свиней у 1961 році, війни в Югославії 1999, Афганістані та Іраку (2001, 2003).
Один із напрямів у зовнішній політиці США, за власним самовизначенням, є проведення політики «М'якої сили» (Soft power). М'яка сила — це здатність держави (союзу, коаліції) досягти бажаних результатів у міжнародних справах через переконання, а не придушення (нав'язування, примус). «М'яка сила» діє, спонукаючи інших дотримуватись (або домагаючись їхньої власної згоди додержуватись, або роблячи вигідним додержання) певних нормам поведінки та інституцій на міжнародній арені, що і приводить її носіїв до досягнення бажаного результату фактично без примусу". Це поняття належить відомому американському політологу на ім'я Джозеф Най молодший.
Невдоволення подібним лунає в різних країнах світу, де американські принципи світоустрою часто сприймаються як диктат та бажання нав'язати власну систему цінностей. Критика світової політики США багато в чому обумовлена тим, що первісно подібний підхід до розрішення глобальних проблем формувався в тому числі, і як інструмент розповсюдження свого геополітичного впливу, оскільки його реалізація надавала Вашингтону конкурентні переваги у боротьбі за ринки збуту в різних регіонах, що дозволяло досягти там і політичного домінування[3].
Для ответа подходят варианты 2) и 3).
Объяснение:
2) Прекращение торговли с Америкой после войны за независимость США.
Почему неудача? Потому что Франция США достичь независимости, автоматически становится ей союзником и приобретает привилегии в торговле. Но, из-за начавшегося голода во Франции (в связи с холодными годам и неурожаем у французских крестьян) и рождающихся из-за этого конфликтов, гражданской войны Франция старается "наладить" все у себя, временно прекращая торговлю с другими странами.
3) Потеря колониальных владений в Индии и Канаде.
Это большая потеря и неудача! Объясню, почему: владение колониями дает стране следующие привилегии:
- новые земли, на которых можно добывать новые, например, горные ресурсы, развивать скотоводство, растительные культуры, вместе с тем - новая возможность зарабатывать, обогащать страну-колонизатора. Колонизатор приобретенные ресурсы может продавать как свои другим странам, обогащая (в случае Франции) королевскую казну.
- возможность распространять свою религию и язык дальше. Как мы можем видеть в наши дни, Франции удалось создать обширные колонии в Канаде и их влияние ощущается до сих пор, так как в Канаде, находящейся настолько далеко(!) от Франции, второй государственный язык помимо английского, французский.
- и еще многие другие, но эти две: самые основные и самые важные.