15 марта 2011 года в Дамаске одна из первых крупных акций протеста против режима Башара Асада. К этому времени в активе «арабской весны» были отставки президента Туниса Зин аль-Абидина Бен Али, который правил 24 года, и президента Египта Хосни Мубарака, находившегося у власти 30 лет. На их фоне вероятность сравнительно молодого Башара Асада (на момент начала кризиса ему было 45 лет, из которых 11 он был президентом страны) удержаться у власти многими оценивалась невысоко. Однако действительность оказалась иной.
В итоге война в Сирии стала самым смертоносным конфликтом XXI века. К 2021 году количество погибших оценочно достигло 600 тыс., несколько миллионов сирийцев стали беженцами. Из конфликтов второй половины века по потерям сирийскую войну пока еще обходит ирано-иракская война 1980–1988 годов (около 700 тыс. погибших). Миграция беженцев значительно изменила внутриполитическую ситуацию в странах, где они были вынуждены искать приют — в Турции, Ливане, Иордании, странах Европейского союза.
Сирия стала территорией открытого соперничества мировых и региональных держав — свои войска на ее территории открыто держат Россия, Иран, Турция и США, десятки стран вовлечены в войну через различные военизированные и политические группы, которым они оказывают поддержку. За десять лет конфликт несколько фаз, с 2013 по 2017 год Сирия стала территорией создания первого в современной истории «халифата», а гражданская война с участием других стран дополнилась войной с террористами, чье пребывание в Сирии принесло не только тысячи новых жертв, но и разрушение мировых памятников культуры.
Некогда одно из самых успешных государств региона — Сирия — превратилось в центр притяжения политических экстремистов и международных террористов, в универсальную площадку для выяснения отношений между иранцами и израильтянами, турками и курдами, шиитами и суннитами, Москвы и Вашингтона, описывает пеструю картину конфликта генеральный директор Российского совета по международным делам Андрей Кортунов. Длительность войны не случайна, а вполне закономерна — с самого начала в стране налицо было жесткое присутствие внешних сил и игроков, которое все и предопределило, уверен бывший посол России в Саудовской Аравии, заместитель председателя Ассоциации российских дипломатов Андрей Бакланов.
Одним із проявів масовизації політики стало утворення політичних партій. Політичні партії того часу, зазвичай, базувалися на певній ідеології і виражали інтереси якоїсь соціальної групи, наприклад робітників, селян чи буржуазії.
. Юліан Бачинський першим серед діячів українського політичного життя проголосив необхідність здобуття незалежності України у брошурі «Україна irredenta».
З іншого боку імперського кордону, до Бачинського одізвався харківський адвокат, колишній член «Братства тарасівців», Микола Міхновський.Поєднати марксизм і націоналізм намагалася утворена у 1905 році Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з письменником Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Вони орієнтувалися як на робітників, так і на селян. А для України вважали за необхідне досягти автономії.
У 1904 році утворюються дві ліберальні українські партії. Перша — Українська демократична партія (УДП) на чолі з ветераном українського руху та відомим меценатом Євгеном Чикаленком. Друга — Українська радикальна партія, на чолі з науковцями-гуманітаріями Сергієм Єфремовим та Борисом Грінченком. Під час революції ці дві політичні сили об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП) у 1905 році.
На українських землях розгорнули свою діяльність не лише українські політичні партії, а й загальноросійські. Найбільшою та найпопулярнішою партією в Російській імперії на початку ХХ століття були соціалісти-революціонери або скорочено есери. Секрет їхньої популярності полягав в орієнтації на потреби найчисельнішої та найбільш стражденної групи суспільства — селян.У 1900 році він пише брошуру «Самостійна Україна», у якій виголошує: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».«Самостійна Україна» стала знаковою з кількох причин. Вона виконувала роль програмного документа першої політичної партії Наддніпрянщини — Революційної української партії (РУП), що утворилася у 1900 році. Також, у брошурі вперше на території Наддніпрянщини задекларували необхідність здобуття незалежності України як ціль. Відповідно, «Самостійна Україна» дала початок такій течії українського національного руху як самостійництво — тобто тих, хто виступав за повну самостійність України.Не всі тоді погоджувалися з такою радикальною позицією Міхновського. Більшість представників українського національного руху були автономістами — тобто вважали, що наразі реалістично боротися за часткову самостійність українських земель. Всередині партії почали утворюватися фракції (слово, що з латини означає «подрібнення»). РУП розкололася на три інші партії, кожна з яких звертала більше уваги на один з аспектів: націоналізм, лібералізм чи соціалізм.Міхновський створив власну партію — Українську народну партію (УНП) у 1902 році. Однак, його погляди не набули широкої популярності. А основновою партії лишалася нечисленна інтелігенція та військові.У 1904 році утворилася Українська соціал-демократична спілка (для простоти, можна просто «Спілка»). Вона була марксистською — відстоювала інтереси українських робітників, незалежно від національності. Через рік стала частиною більшої всеросійської партії.
15 марта 2011 года в Дамаске одна из первых крупных акций протеста против режима Башара Асада. К этому времени в активе «арабской весны» были отставки президента Туниса Зин аль-Абидина Бен Али, который правил 24 года, и президента Египта Хосни Мубарака, находившегося у власти 30 лет. На их фоне вероятность сравнительно молодого Башара Асада (на момент начала кризиса ему было 45 лет, из которых 11 он был президентом страны) удержаться у власти многими оценивалась невысоко. Однако действительность оказалась иной.
В итоге война в Сирии стала самым смертоносным конфликтом XXI века. К 2021 году количество погибших оценочно достигло 600 тыс., несколько миллионов сирийцев стали беженцами. Из конфликтов второй половины века по потерям сирийскую войну пока еще обходит ирано-иракская война 1980–1988 годов (около 700 тыс. погибших). Миграция беженцев значительно изменила внутриполитическую ситуацию в странах, где они были вынуждены искать приют — в Турции, Ливане, Иордании, странах Европейского союза.
Сирия стала территорией открытого соперничества мировых и региональных держав — свои войска на ее территории открыто держат Россия, Иран, Турция и США, десятки стран вовлечены в войну через различные военизированные и политические группы, которым они оказывают поддержку. За десять лет конфликт несколько фаз, с 2013 по 2017 год Сирия стала территорией создания первого в современной истории «халифата», а гражданская война с участием других стран дополнилась войной с террористами, чье пребывание в Сирии принесло не только тысячи новых жертв, но и разрушение мировых памятников культуры.
Некогда одно из самых успешных государств региона — Сирия — превратилось в центр притяжения политических экстремистов и международных террористов, в универсальную площадку для выяснения отношений между иранцами и израильтянами, турками и курдами, шиитами и суннитами, Москвы и Вашингтона, описывает пеструю картину конфликта генеральный директор Российского совета по международным делам Андрей Кортунов. Длительность войны не случайна, а вполне закономерна — с самого начала в стране налицо было жесткое присутствие внешних сил и игроков, которое все и предопределило, уверен бывший посол России в Саудовской Аравии, заместитель председателя Ассоциации российских дипломатов Андрей Бакланов.
Одним із проявів масовизації політики стало утворення політичних партій. Політичні партії того часу, зазвичай, базувалися на певній ідеології і виражали інтереси якоїсь соціальної групи, наприклад робітників, селян чи буржуазії.
. Юліан Бачинський першим серед діячів українського політичного життя проголосив необхідність здобуття незалежності України у брошурі «Україна irredenta».
З іншого боку імперського кордону, до Бачинського одізвався харківський адвокат, колишній член «Братства тарасівців», Микола Міхновський.Поєднати марксизм і націоналізм намагалася утворена у 1905 році Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з письменником Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Вони орієнтувалися як на робітників, так і на селян. А для України вважали за необхідне досягти автономії.
У 1904 році утворюються дві ліберальні українські партії. Перша — Українська демократична партія (УДП) на чолі з ветераном українського руху та відомим меценатом Євгеном Чикаленком. Друга — Українська радикальна партія, на чолі з науковцями-гуманітаріями Сергієм Єфремовим та Борисом Грінченком. Під час революції ці дві політичні сили об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП) у 1905 році.
На українських землях розгорнули свою діяльність не лише українські політичні партії, а й загальноросійські. Найбільшою та найпопулярнішою партією в Російській імперії на початку ХХ століття були соціалісти-революціонери або скорочено есери. Секрет їхньої популярності полягав в орієнтації на потреби найчисельнішої та найбільш стражденної групи суспільства — селян.У 1900 році він пише брошуру «Самостійна Україна», у якій виголошує: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».«Самостійна Україна» стала знаковою з кількох причин. Вона виконувала роль програмного документа першої політичної партії Наддніпрянщини — Революційної української партії (РУП), що утворилася у 1900 році. Також, у брошурі вперше на території Наддніпрянщини задекларували необхідність здобуття незалежності України як ціль. Відповідно, «Самостійна Україна» дала початок такій течії українського національного руху як самостійництво — тобто тих, хто виступав за повну самостійність України.Не всі тоді погоджувалися з такою радикальною позицією Міхновського. Більшість представників українського національного руху були автономістами — тобто вважали, що наразі реалістично боротися за часткову самостійність українських земель. Всередині партії почали утворюватися фракції (слово, що з латини означає «подрібнення»). РУП розкололася на три інші партії, кожна з яких звертала більше уваги на один з аспектів: націоналізм, лібералізм чи соціалізм.Міхновський створив власну партію — Українську народну партію (УНП) у 1902 році. Однак, його погляди не набули широкої популярності. А основновою партії лишалася нечисленна інтелігенція та військові.У 1904 році утворилася Українська соціал-демократична спілка (для простоти, можна просто «Спілка»). Вона була марксистською — відстоювала інтереси українських робітників, незалежно від національності. Через рік стала частиною більшої всеросійської партії.