К двадцатым годам 19-того столетия правительство пришло к выводу, что настало время отменить ханскую власть в Казахстане. Для этого имелись веские основания. Во-первых, сохранение ханской власти мешало царизму начать хозяйственную колонизацию края и присоединения южных и юго-восточных районов Казахстана к России. Во-вторых, ханы дискредитировали себя в глазах большинства населения. Из-за этого, назначаемых царем ханов народ уже воспринимал не как самостоятельных правителей, а как чиновников Российской империи.
В-третьих, после окончания войны с Францией царизм обладал достаточными военными и людскими ресурсами для окончательной ликвидации формального проявления независимости казахов — института ханской власти. К этому времени царизм разделил на несколько частей как Младший, так и Средний жузы. Это было очень удобно для управления кочевниками. В 1788 году значительная часть казахов во главе с султаном Султанбетом получила право «вечной кочевки» на правобережье Иртыша. Средний жуз был поделен на две части: на правобережных и левобережных. В 1801 году из Младшего жуза путем переселения на правобережье Урала была создана Внутренняя Орда. Свободные контакты между этими группами некогда единых жузов были запрещены.
P.S. Жуз— исторически сложившееся объединение казахов. Первые упоминания начало XVIII века. Всего образовалось три жуза: Старший жуз, Средний жуз и Младший жуз.
Людям Нового часу іноді здавалося, що історія ніби прискорила свій хід, оскільки умови життя людей порівняно із Середніми віками почали рішуче змінюватися. Звичайно, повсякденне життя населення Європи та Азії в XVI—XVII ст. помітно відрізнялося від життя людей нашого часу. У чому полягали ці відмінності?
Варто пригадати! 1. Якою була тривалість життя людей у Середні віки? 2. Яку хворобу називали в Європі «чорною смертю»? 3. Чи можна вважати, що життя людей у Середні віки було комфортним?
Життя людей раннього Нового часу.
У XVI—XVII ст. кількість населення Європи збільшилась удвічі й досягла 180 млн осіб. Найбільш густонаселеними країнами були Нідерланди, Німеччина, Італія. Населення Парижа, Рима, Генуї, Лісабона, Праги й деяких інших міст перевищило 100 тис. осіб.
У Новий час міграція населення іноді набувала загальноєвропейських масштабів. Люди шукали роботу й кращі умови життя, тікали від війн та епідемій, рятувалися від релігійного або національного гніту. Міграції були тяжким випробуванням, адже люди вибивалися зі звичного життя. З іншого боку, відбувалося взаємозбагачення досвідом, навичками, досягненнями культури.
У цей час помітно збільшилася тривалість життя людей. Багато аристократів доживали до 64—68 років, а, наприклад, король Іспанії Філіпп II (1555—1598) помер аж на 72 році. Тривалість життя простих людей зазвичай була значно меншою. Як і раніше, дуже високою залишалася смертність серед немовлят і дітей. У XVII ст. у провінції Бовезі (Франція) від 25 до 33 % дітей вмирало у віці до одного року.
Рис. 1. Танець смерті. Художник Ганс Гольбейн (Молодший). XVI ст.
? Які верстви населення «залучив» до танцю зі смертю художник?
Однією з головних причин високої смертності залишалися численні хвороби, із якими тогочасні лікарі ще не вміли боротися. Наприклад, на туберкульоз хворіли навіть французькі королі Франциск II, Карл IX, Людовік XIII. Європейці страждали також від скарлатини, тифу, дизентерії. У країнах Європи спалахували епідемії чуми й холери. Чума приходила часто, до неї звикли. У 1561 р. житель Тулузи спокійно розмірковував: «Ця заразна недуга завжди накидається на бідних людей. Господь по милості своїй цим задовольняється. Багаті ж вживають заходів обережності». Головним засобом порятунку від епідемій була втеча з густонаселених міст.
Лікарів не вистачало, медична до коштувала дуже дорого. Так, вчений XVIII ст. писав: «У Німеччині селянин і бідняк вмирають, жодного разу не скориставшись якими-небудь ліками. Ніхто й не думає про лікаря — частково тому, що він занадто далеко, частково ж тому, що він занадто дорогий».
Шлюб і родина.
У Новий час законним вважався шлюб, укладений у церкві, відмітку про який заносили до реєстру. Тут же хрестили та реєстрували дітей. Тільки за таких умов діти вважалися законно народженими. У цей час діяла сувора заборона розлучень. Повторний шлюб був можливим лише із благословення священика в разі смерті когось із подружжя.
Порівняно із Середньовіччям у ці часи значно збільшився вік вступу в шлюб — 23—26 років для жінок і 28—29 — для чоловіків. Зазвичай родини були багатодітними. У середньому виживало п’ятеро-шестеро дітей, а в деяких районах Європи й більше. Як правило, у сільських родинах дітей було більше, і вони з 10—12 років залучалися до хатньої праці або роботи в полі. Робочі руки в селянському господарстві завжди цінувалися.
Жінка несла на своїх плечах увесь тягар хатнього господарства й виховання дітей. Вона перебувала в повній владі чоловіка. Безумовна покірність дружини чоловікові вважалася необхідною умовою подружнього щастя. Автор трактату про сімейне життя радить жінці, скривдженій чоловіком: «Не ремствуй на долю; піди до себе, поплач, поскаржся Богу».
Рис. 2. Сільська родина. Художник Луї Ленен. XVII ст.
Рис. 3. Селянське весілля. Художник Пітер Брейгель (Старший). XVI ст.
? Яким чином подають страви до столу?
Джерела не зберегли імен жінок — членів парламенту або міського управління, ми не знайдемо жінок і серед студентів європейських університетів. Значний вплив на державне й громадське життя здійснювали тільки жінки з аристократичних і королівських родів. Наприклад, завдяки зусиллям Ізабелли I Кастильської (1469— 1504) відбулося об’єднання Іспанії та завершення Реконкісти, експедиція Колумба. У роки правління Єлизавети I (1558—1603), яка знала вісім мов, в Англії настав розквіт культури й науки, країна перетворилася на провідну державу Нового часу.
У XV—XVIII ст. їжа простих людей складалася в основному з рослинних продуктів. Скорочення споживання м’яса в Європі було пов’язане з різким зростанням народонаселення. Селянин вживав переважно просяну кашу, раз на тиждень їв м’ясо, а на ринок ніс кращу частину своєї продукції: пшеницю, яйця, птицю, цапенят, телят, ягнят.
К двадцатым годам 19-того столетия правительство пришло к выводу, что настало время отменить ханскую власть в Казахстане. Для этого имелись веские основания. Во-первых, сохранение ханской власти мешало царизму начать хозяйственную колонизацию края и присоединения южных и юго-восточных районов Казахстана к России. Во-вторых, ханы дискредитировали себя в глазах большинства населения. Из-за этого, назначаемых царем ханов народ уже воспринимал не как самостоятельных правителей, а как чиновников Российской империи.
В-третьих, после окончания войны с Францией царизм обладал достаточными военными и людскими ресурсами для окончательной ликвидации формального проявления независимости казахов — института ханской власти. К этому времени царизм разделил на несколько частей как Младший, так и Средний жузы. Это было очень удобно для управления кочевниками. В 1788 году значительная часть казахов во главе с султаном Султанбетом получила право «вечной кочевки» на правобережье Иртыша. Средний жуз был поделен на две части: на правобережных и левобережных. В 1801 году из Младшего жуза путем переселения на правобережье Урала была создана Внутренняя Орда. Свободные контакты между этими группами некогда единых жузов были запрещены.
P.S. Жуз— исторически сложившееся объединение казахов. Первые упоминания начало XVIII века. Всего образовалось три жуза: Старший жуз, Средний жуз и Младший жуз.
Людям Нового часу іноді здавалося, що історія ніби прискорила свій хід, оскільки умови життя людей порівняно із Середніми віками почали рішуче змінюватися. Звичайно, повсякденне життя населення Європи та Азії в XVI—XVII ст. помітно відрізнялося від життя людей нашого часу. У чому полягали ці відмінності?
Варто пригадати! 1. Якою була тривалість життя людей у Середні віки? 2. Яку хворобу називали в Європі «чорною смертю»? 3. Чи можна вважати, що життя людей у Середні віки було комфортним?
Життя людей раннього Нового часу.
У XVI—XVII ст. кількість населення Європи збільшилась удвічі й досягла 180 млн осіб. Найбільш густонаселеними країнами були Нідерланди, Німеччина, Італія. Населення Парижа, Рима, Генуї, Лісабона, Праги й деяких інших міст перевищило 100 тис. осіб.
У Новий час міграція населення іноді набувала загальноєвропейських масштабів. Люди шукали роботу й кращі умови життя, тікали від війн та епідемій, рятувалися від релігійного або національного гніту. Міграції були тяжким випробуванням, адже люди вибивалися зі звичного життя. З іншого боку, відбувалося взаємозбагачення досвідом, навичками, досягненнями культури.
У цей час помітно збільшилася тривалість життя людей. Багато аристократів доживали до 64—68 років, а, наприклад, король Іспанії Філіпп II (1555—1598) помер аж на 72 році. Тривалість життя простих людей зазвичай була значно меншою. Як і раніше, дуже високою залишалася смертність серед немовлят і дітей. У XVII ст. у провінції Бовезі (Франція) від 25 до 33 % дітей вмирало у віці до одного року.
Рис. 1. Танець смерті. Художник Ганс Гольбейн (Молодший). XVI ст.
? Які верстви населення «залучив» до танцю зі смертю художник?
Однією з головних причин високої смертності залишалися численні хвороби, із якими тогочасні лікарі ще не вміли боротися. Наприклад, на туберкульоз хворіли навіть французькі королі Франциск II, Карл IX, Людовік XIII. Європейці страждали також від скарлатини, тифу, дизентерії. У країнах Європи спалахували епідемії чуми й холери. Чума приходила часто, до неї звикли. У 1561 р. житель Тулузи спокійно розмірковував: «Ця заразна недуга завжди накидається на бідних людей. Господь по милості своїй цим задовольняється. Багаті ж вживають заходів обережності». Головним засобом порятунку від епідемій була втеча з густонаселених міст.
Лікарів не вистачало, медична до коштувала дуже дорого. Так, вчений XVIII ст. писав: «У Німеччині селянин і бідняк вмирають, жодного разу не скориставшись якими-небудь ліками. Ніхто й не думає про лікаря — частково тому, що він занадто далеко, частково ж тому, що він занадто дорогий».
Шлюб і родина.
У Новий час законним вважався шлюб, укладений у церкві, відмітку про який заносили до реєстру. Тут же хрестили та реєстрували дітей. Тільки за таких умов діти вважалися законно народженими. У цей час діяла сувора заборона розлучень. Повторний шлюб був можливим лише із благословення священика в разі смерті когось із подружжя.
Порівняно із Середньовіччям у ці часи значно збільшився вік вступу в шлюб — 23—26 років для жінок і 28—29 — для чоловіків. Зазвичай родини були багатодітними. У середньому виживало п’ятеро-шестеро дітей, а в деяких районах Європи й більше. Як правило, у сільських родинах дітей було більше, і вони з 10—12 років залучалися до хатньої праці або роботи в полі. Робочі руки в селянському господарстві завжди цінувалися.
Жінка несла на своїх плечах увесь тягар хатнього господарства й виховання дітей. Вона перебувала в повній владі чоловіка. Безумовна покірність дружини чоловікові вважалася необхідною умовою подружнього щастя. Автор трактату про сімейне життя радить жінці, скривдженій чоловіком: «Не ремствуй на долю; піди до себе, поплач, поскаржся Богу».
Рис. 2. Сільська родина. Художник Луї Ленен. XVII ст.
Рис. 3. Селянське весілля. Художник Пітер Брейгель (Старший). XVI ст.
? Яким чином подають страви до столу?
Джерела не зберегли імен жінок — членів парламенту або міського управління, ми не знайдемо жінок і серед студентів європейських університетів. Значний вплив на державне й громадське життя здійснювали тільки жінки з аристократичних і королівських родів. Наприклад, завдяки зусиллям Ізабелли I Кастильської (1469— 1504) відбулося об’єднання Іспанії та завершення Реконкісти, експедиція Колумба. У роки правління Єлизавети I (1558—1603), яка знала вісім мов, в Англії настав розквіт культури й науки, країна перетворилася на провідну державу Нового часу.
У XV—XVIII ст. їжа простих людей складалася в основному з рослинних продуктів. Скорочення споживання м’яса в Європі було пов’язане з різким зростанням народонаселення. Селянин вживав переважно просяну кашу, раз на тиждень їв м’ясо, а на ринок ніс кращу частину своєї продукції: пшеницю, яйця, птицю, цапенят, телят, ягнят.