Социальное неравенство, ущемление в правах так называемых холопов просматривается еще в первом официальном документе на Руси - русской Правде(1019г):за холопа и челядь(прислугу) дается меньший выкуп, его убийство обходится также недорого, словом, уже тогда прослеживается отношение к людям данной категории, как к вещи. Но, если рассматривать лишь официальные источники по данной проблеме, получится вот такая краткая историография закрепощения крестьян:1)1497г. - вышел Судебник Ивана III, которым был введен Юрьев день - осенний день, в который крестьянин имел право перейти от одного хозяина к другому. На остальные же дни вводился запрет.2)1550г. - Судебник Ивана IV , в котором подтверждается Юрьев день, введенный в 1497г., и увеличивается плата за "пожилое"(плата, которую крестьянин должен был отдать помещику при переходе в Юрьев день за то, что он пожил у него)3)1581г. - указ Ивана IV "О заповедных летах"(годах, в которые крестьянин не имел права переходить от одного помещика к другому ,несмотря на Юрьев день)4)1597г - введение Федором Ивановичем(сыном Ивана Грозного) 5-летнего срока сыска беглых крестьян(крестьяне часто сбегали от нерадивых помещиков, которые плохо с ними обращались, к другим, порой это бывало и не в Юрьев день, поэтому с целью возвращения хозяину вводился их сыск.Если в течение 5 лет крестьянина не находили, переставали искать)5)1601г. - Борис Годунов вводит запрет на переход крестьян, записанных в "писцовые книги"(своеобразные данные переписи населения)6)1642г. - Михаил Романов увеличивает срок сыска беглых крестьян до 15 лет.7)1646г. - Алексей Михайлович(отец Петра Великого) вводит бе сыск крестьян8)1649г. - "Соборное уложение" Алексея Михайловича, в котором полностью запрещался переход крестьянина от одного помещика к другому(отмена Юрьева дня;отсюда и берет начало поговорка:"Вот тебе, бабушка, и Юрьев день!").Окончательное оформление крепостного права.Можно считать это концом закрепощения крестьян. Можно еще добавить:9)1718-1719гг. - введение Петром Iподушной подати(каждый крестьянин должен платить налог в пользу государства)10)1760г. - установление Петром III(мужем Екатерины II) права помещиков ссылать неугодных крестьян в Сибирь11)1765г. - Екатериной II установлено право помещиков ссылать крепостных на каторгу.Далее еще во времена Александра I в газетах совершенно спокойно публиковались объявления о продаже крестьян, причем их разрешения, естественно,не спрашивали и зачастую продавали мужа одному помещику, жену - другому, а детей - третьему. Ну, а затем, конечно, знаменитая отмена крепостного права.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.