Пилип Орлик (1672—1742) — державний діяч і дипломат, генеральний писар у 1706—1710 рр., гетьман Війська Запорозького в 1710—1742 рр. у вигнанні. Походив з роду литовської шляхти, який мав чеське коріння. Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив Орлику швидке просування сходинками канцелярської кар’єри: 1698 р. він стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — генеральним писарем. Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери.
У квітні 1710 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького замість померлого Мазепи. Після елекції між новообраним гетьманом та старшиною було укладено політичну угоду, що окреслювала основні засади організації влади в козацькій державі — «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства. 1712 р. він звертається з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі». У 1714 р. залишає Бендери й перебирається до Швеції, але смерть його чільного союзника — Карла ХІІ в 1718 р. — змушує шукати сприяння інших держав. Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору. Точна дата смерті невідома. Найімовірніше, помер у Яссах в 1742 р.
– январь-март 1813 г. - русская армия перешла западную границу и очистила польские земли и Пруссию от французов
– июнь-сентябрь 1813 г. - формирование V антифранцузской коалиции: Россия, Пруссия, Англия, Швеция, Австрия
– 4-7 октября 1813 г. - "Битва народов" под Лейпцигом (поражение Наполеона)
– 18 марта 814 г. - захват Франции союзниками России
– 30 марта 1814 г. - Отречение Наполеона, ссылка на о. Эльба
– 18 мая 1814 г. - Подписание Парижского мирного договора между Францией и участниками V антифранцузской коалицией (принято решение созвать в Вене конгресс для утверждения новой системы отношений в Европе)
1815 г. - Венский конгресс:
Франция лишена своих завоеваний, территория до 1792 г.Переход к Англии Мальты и Ионических островов Раздел герцогства Варшавского между Россией, Пруссией и Австрией. Часть, вошедшая в состав России, получила название Царства Польского
Пилип Орлик
Пилип Орлик (1672—1742) — державний діяч і дипломат, генеральний писар у 1706—1710 рр., гетьман Війська Запорозького в 1710—1742 рр. у вигнанні. Походив з роду литовської шляхти, який мав чеське коріння. Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив Орлику швидке просування сходинками канцелярської кар’єри: 1698 р. він стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — генеральним писарем. Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери.
У квітні 1710 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького замість померлого Мазепи. Після елекції між новообраним гетьманом та старшиною було укладено політичну угоду, що окреслювала основні засади організації влади в козацькій державі — «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства. 1712 р. він звертається з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі». У 1714 р. залишає Бендери й перебирається до Швеції, але смерть його чільного союзника — Карла ХІІ в 1718 р. — змушує шукати сприяння інших держав. Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору. Точна дата смерті невідома. Найімовірніше, помер у Яссах в 1742 р.
ЗАГРАНИЧНЫЕ ПОХОДЫ 1813-1814 гг.
– январь-март 1813 г. - русская армия перешла западную границу и очистила польские земли и Пруссию от французов
– июнь-сентябрь 1813 г. - формирование V антифранцузской коалиции: Россия, Пруссия, Англия, Швеция, Австрия
– 4-7 октября 1813 г. - "Битва народов" под Лейпцигом (поражение Наполеона)
– 18 марта 814 г. - захват Франции союзниками России
– 30 марта 1814 г. - Отречение Наполеона, ссылка на о. Эльба
– 18 мая 1814 г. - Подписание Парижского мирного договора между Францией и участниками V антифранцузской коалицией (принято решение созвать в Вене конгресс для утверждения новой системы отношений в Европе)
1815 г. - Венский конгресс:
Франция лишена своих завоеваний, территория до 1792 г.Переход к Англии Мальты и Ионических островов Раздел герцогства Варшавского между Россией, Пруссией и Австрией. Часть, вошедшая в состав России, получила название Царства Польского