контрольная работа. 1. В чем выражаются основные свойства религиозного экстремизма? 2. Что бы вы предложили для защиты общества от влияния религиозно-экстремистских идей?
родился в родовом имении Астровна (сейчас это Витебская область, Бешанковичский район). Совсем ребенком его отдали на воспитание в Несвижский двор Николая Радзивилла Черного. Именно Радзивилл и послал 13-летнего подростка на учебу в Лейпцигский университет. На протяжении своей жизни Лев Сапега занимал самые высокие посты в Великом княжестве Литовском. С 1581 года (после окончания университета) он – королевский писарь при дворе Стефана Батория. С 1585 года – подканцлер Великого княжества, а с 1589 – канцлер ВКЛ. С 1621 – Виленский воевода, а с 1625 – гетман ВКЛ. На всех этих должностях Лев Сапега демонстрировал каечства отменного политика и дипломата. На последнем этапе Ливонской войны (1558-1583) он сформировал за собственные средства гусарский полк он возглавил его и принимал участие в различных боевых действиях. При Заволочье, Великих Луках, под Псковом его полк привлек внимание успешными боевыми действиями. После окончания этой войны Лев Сапега возглавил посольство Речи Посполитой в Москве и сумел подписать с царем Федором Иоанновичем мирный договор на 10 лет. В 1600 году он вновь возглавил посольство в Москву, где подписал мирный договор на 20 лет, уже с царем Борисом Годуновым.Невзирая на то, что между Великим княжеством Литовским и Москвой постоянно возникали боевые и дипломатические столкновения, да и личное его отношение к Москве было весьма недружелюбным, после смерти короля Стефана Батория, Льва Сапегу все чаще посещали мысли о необходимости объединения Речи Посполитой с Москвой. Как умный политик и большой стратег, он был убежден, что личные отношения не могут служить препятствием развитию Отчизны. По его мнению, объединение славянских народов под управлением единого короля бы экономическому развитию, росту политического и военного могущества его Родины бы поддерживать мир. Когда же в 1620 году на территорию Великого княжества Литовского вторглись шведы, престарелый Лев Сапега снова не смог остаться в стороне. За собственные средства он вновь вооружил значительные войсковые соединения и сам возглавил их в бою.Однако, наибольшую славу и уважение современников и потомков Лев Сапега заслужил не на военном поприще, хотя и проявил себя как мужественный человек и патриот. С его именем связана подготовка и издание 3-его Статута Великого княжества Литовского (1588) и создание в 1581 году Трибунала ВКЛ – высшего судебно-апеляционного органа страны. Философско-правовые знания и убеждения Л.Сапеги значительно повлияли на содержание Статута. При его издании Сапега разместил, как предисловие к документу обращение к Великому князю Жигимонту III Вазе и населению страны. В этом обращении он обосновал необходимость нового свода законов. Наиболее ярко богатая натура Сапеги проявляется в его письмах, дошедших до наших дней.Л.Сапега был крупным землевладельцем и, соответственно, не мог не защищать интересы своего класса. Будучи человеком большого ума и эрудиции, он не мог не чувствовать прогрессивных процессов, происходивших в обществе. Он всячески противился гегемонистским требованиям церкви, отстаивал права шляхты и выступал активным сторонником единого централизованного шляхетско-демократического государства. Он был убежденным сторонником правового государства и единого закона для всех граждан, независимо от положения в обществе и статуса.Последние годы своей жизни Сапега провел в Вильно, где занимался приведением в порядок архива Метрики ВКЛ. Эту работу он почитал важнейшим своим долгом. Умер он в 1633 году и погребен в Вильно в костеле Святого Михаила.
1 Війна́ за незале́жність США (англ. American Revolutionary War, American War of Independence) (1775-1783) — війна між королівством Великої Британії і лоялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 британських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великої Британії, як самостійна союзна держава, від 4 липня 1776 року. Значні політичні і соціальні зміни в житті жителів Північної Америки, викликані війною і перемогою в ній прибічників незалежності, іменуються в американській літературі «Американською Революцією»[3].
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права британського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великою Британією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великої Британії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту британських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави — Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.
Уряд Франції під керівництвом короля Людовика XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Королівством Велика Британія протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Королівства Велика Британія, влаштувавши атаку на Мінорку та Гібралтар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ із Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Протягом усієї війни британці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90 % населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що ться від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.
Матеріальні передумови Французької революції були зв'язані з розвитком капіталістичного укладу в надрах так званого старого порядку, її рушійні сили були викликані до життя протиріччями, що супроводжували цей процес. Безпосередньою причиною революції стало банкрутство держави, яка виявилася не здатною розплатитися з дивовижними боргами без відмовлення від системи архаїчних привілеїв, заснованої на знатності, родових зв'язках. Безуспішні спроби королівської влади реформувати цю систему збільшили невдоволення дворян падінням їх впливу і зазіханнями на їхні споконвічні привілеї. У пошуках виходу з фінансової кризи, Людовик XVI змушений був піти на скликання Генеральних штатів (5 травня 1789), що не збиралися з 1614. Відмовивши обговорювати деталі, 17 червня депутати проголосили себе Національними зборами, а 23 червня за пропозицією Мірабо відмовилися підкоритися королівському указу про їх розпуск. 9 липня Збори назвали себе Установчим, проголосивши своєю метою вироблення конституційних основ нового політичного порядку. Погроза розгону Установчих зборів викликала повстання в Парижі. 14 липня 1789 була штурмом взята фортеця-в'язниця Бастилія, символ абсолютизму. Цей день вважається датою початку революції.
1 Війна́ за незале́жність США (англ. American Revolutionary War, American War of Independence) (1775-1783) — війна між королівством Великої Британії і лоялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 британських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великої Британії, як самостійна союзна держава, від 4 липня 1776 року. Значні політичні і соціальні зміни в житті жителів Північної Америки, викликані війною і перемогою в ній прибічників незалежності, іменуються в американській літературі «Американською Революцією»[3].
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права британського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великою Британією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великої Британії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту британських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави — Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.
Уряд Франції під керівництвом короля Людовика XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Королівством Велика Британія протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Королівства Велика Британія, влаштувавши атаку на Мінорку та Гібралтар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ із Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Протягом усієї війни британці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90 % населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що ться від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.
Матеріальні передумови Французької революції були зв'язані з розвитком капіталістичного укладу в надрах так званого старого порядку, її рушійні сили були викликані до життя протиріччями, що супроводжували цей процес. Безпосередньою причиною революції стало банкрутство держави, яка виявилася не здатною розплатитися з дивовижними боргами без відмовлення від системи архаїчних привілеїв, заснованої на знатності, родових зв'язках. Безуспішні спроби королівської влади реформувати цю систему збільшили невдоволення дворян падінням їх впливу і зазіханнями на їхні споконвічні привілеї. У пошуках виходу з фінансової кризи, Людовик XVI змушений був піти на скликання Генеральних штатів (5 травня 1789), що не збиралися з 1614. Відмовивши обговорювати деталі, 17 червня депутати проголосили себе Національними зборами, а 23 червня за пропозицією Мірабо відмовилися підкоритися королівському указу про їх розпуск. 9 липня Збори назвали себе Установчим, проголосивши своєю метою вироблення конституційних основ нового політичного порядку. Погроза розгону Установчих зборів викликала повстання в Парижі. 14 липня 1789 була штурмом взята фортеця-в'язниця Бастилія, символ абсолютизму. Цей день вважається датою початку революції.