В ряде названий заложена память об истории города. Например, улица Осыпная (ныне Пискунова) — от слова «осыпь» (насыпь, вал), что напоминает о бывших здесь крепостных укреплениях.
Большая, Малая и 3-я Ямская улицы названы по Ямской слободе, где жили ямщики.
Названия районов Ковалихи, Кузнечихи, улиц Прядильной, Канатной, Торговой и других произошли от занятий их жителей.
По сословному статусу назвали улицы Дворянскую (ныне Октябрьская) и Мещанскую (ныне Братьев Матусовых).
Часто улицы называли по православным храмам: Большая и Малая Покровская, Алексеевская, Варварская, Тихоновская, Рождественская, Александро-Невская и т. д.
В советское время улицы назывались в честь революционеров (Фигнер, Свердлова, Дзержинского, Володарского и др.), а также городов и районов СССР (Ашхабадская, Уфимская, Кузбасская и др).
ответ: Росія, як і весь світ, вражена важкою епідемією коронавирусу. Більше двохсот тисяч хворих, кілька тисяч вже померло. Багато хто залишився без роботи і будь-яких доходів.
Але схоже, що багатьох людей і правителів країни не менше хвилює інша проблема. Через цю епідемію довелося відкласти парад і урочисті заходи, присвячені 75-річчю «Перемоги Росії у Великій Вітчизняній війні».
Чому для них це так важливо? Чому протягом багатьох років Росія так справно святкує цю перемогу, яку багато хто вважає пірровою? Адже тепер уже добре відомо, що Радянський Союз втратив у Другій світовій війні не менше 27 мільйонів чоловік, а за деякими оцінками і більше 40. Це незрівнянно більше, ніж втрати двох країн, які програли разом узятих. Німеччина, яка вела війну на кілька фронтів, втратила близько 7 мільйонів чоловік, а Японія – близько трьох. Британія та Америка втратили менше півмільйону кожна.
А чи була перемога взагалі? Може бути, ці жертви були необхідні і виправдані перемогою? «Адже нам потрібна одна перемога, ми за ціною не постоїмо». Може, настільки урочисте святкування цієї перемоги потрібно саме тому, що її було завойовано такою страшною ціною?
Тут є одна серйозна проблема. Це не була навіть піррова перемога – цієї перемоги не було взагалі. Ніякої перемоги Росія у Великій Вітчизняній війні не здобула.
Власне, цієї Великої Вітчизняної війни як такої теж не було. Це був лише етап Другої світової війни, штучно виділений з неї радянськими істориками та політиками. Метою цього винаходу було уявити Радянський Союз безневинною жертвою віроломного нападу влітку 1941 року, а не агресором, який разом з нацистською Німеччиною розв’язав війну ще за два роки до цього. Тому, якщо ми дійсно хочемо зрозуміти, хто переміг, а хто програв, ми повинні відійти від радянської історіографії і розглядати Другу світову війну в цілому: з моменту укладення в 1939 році пакту Молотова–Ріббентропа про розподіл Європи і до її закінчення в 1945 році.
І тоді ми неминуче дійдемо висновку, що Росія як країна в цій війні не брала участь, що головним переможцем у війні став комунізм, а стороною, що найбільше програла – російський народ.
Щоб це зрозуміти, важливо визначити, що, на відміну від Першої світової війни, у Другій билися між собою не національності і навіть не нації, а ідеології. До початку Другої світової в світі визначилися дві основні ідеології. З одного боку, була ідея вільного демократичного суспільства, з іншого – ідея тоталітаризму. Перша була реалізована в країнах західної демократії. Національний тоталітаризм, нацизм, став правлячою ідеологією в Німеччині, а інтернаціональний тоталітаризм, комунізм, – у Радянському Союзі.
Большая, Малая и 3-я Ямская улицы названы по Ямской слободе, где жили ямщики.
Названия районов Ковалихи, Кузнечихи, улиц Прядильной, Канатной, Торговой и других произошли от занятий их жителей.
По сословному статусу назвали улицы Дворянскую (ныне Октябрьская) и Мещанскую (ныне Братьев Матусовых).
Часто улицы называли по православным храмам: Большая и Малая Покровская, Алексеевская, Варварская, Тихоновская, Рождественская, Александро-Невская и т. д.
В советское время улицы назывались в честь революционеров (Фигнер, Свердлова, Дзержинского, Володарского и др.), а также городов и районов СССР (Ашхабадская, Уфимская, Кузбасская и др).
Але схоже, що багатьох людей і правителів країни не менше хвилює інша проблема. Через цю епідемію довелося відкласти парад і урочисті заходи, присвячені 75-річчю «Перемоги Росії у Великій Вітчизняній війні».
Чому для них це так важливо? Чому протягом багатьох років Росія так справно святкує цю перемогу, яку багато хто вважає пірровою? Адже тепер уже добре відомо, що Радянський Союз втратив у Другій світовій війні не менше 27 мільйонів чоловік, а за деякими оцінками і більше 40. Це незрівнянно більше, ніж втрати двох країн, які програли разом узятих. Німеччина, яка вела війну на кілька фронтів, втратила близько 7 мільйонів чоловік, а Японія – близько трьох. Британія та Америка втратили менше півмільйону кожна.
А чи була перемога взагалі?
Може бути, ці жертви були необхідні і виправдані перемогою? «Адже нам потрібна одна перемога, ми за ціною не постоїмо». Може, настільки урочисте святкування цієї перемоги потрібно саме тому, що її було завойовано такою страшною ціною?
Тут є одна серйозна проблема. Це не була навіть піррова перемога – цієї перемоги не було взагалі. Ніякої перемоги Росія у Великій Вітчизняній війні не здобула.
Власне, цієї Великої Вітчизняної війни як такої теж не було. Це був лише етап Другої світової війни, штучно виділений з неї радянськими істориками та політиками. Метою цього винаходу було уявити Радянський Союз безневинною жертвою віроломного нападу влітку 1941 року, а не агресором, який разом з нацистською Німеччиною розв’язав війну ще за два роки до цього. Тому, якщо ми дійсно хочемо зрозуміти, хто переміг, а хто програв, ми повинні відійти від радянської історіографії і розглядати Другу світову війну в цілому: з моменту укладення в 1939 році пакту Молотова–Ріббентропа про розподіл Європи і до її закінчення в 1945 році.
І тоді ми неминуче дійдемо висновку, що Росія як країна в цій війні не брала участь, що головним переможцем у війні став комунізм, а стороною, що найбільше програла – російський народ.
Щоб це зрозуміти, важливо визначити, що, на відміну від Першої світової війни, у Другій билися між собою не національності і навіть не нації, а ідеології. До початку Другої світової в світі визначилися дві основні ідеології. З одного боку, була ідея вільного демократичного суспільства, з іншого – ідея тоталітаризму. Перша була реалізована в країнах західної демократії. Національний тоталітаризм, нацизм, став правлячою ідеологією в Німеччині, а інтернаціональний тоталітаризм, комунізм, – у Радянському Союзі.