Ермак Тимофеевич (1532 (1534 или 1542) – 6 (16) августа 1585) – атаман донских казаков, разбойник, предводитель похода на Сибирское ханство, «покоритель Сибири» в российской (царской, советской и новой российской) историографии, положивший начало завоеванию изначально тюркских сибирских земель Московским царством.
Торговые интересы русского государства усиливало экспансию на восток – в Сибирь. Казанское ханство стояло на пути покорения Сибири. В 1552 году армия Ивана Грозного покорила ханство. После захвата Казани царь обратился к могущественной и богатой семье Строгановых, чтобы они возглавили экспансию на восток. В конце 1570-х Строгановы завербовали казачьи отряды для вторжения в Сибирь от имени царя. Эти казаки избрали Ермака руководителем своих вооруженных отрядов, и в 1582 году Ермак отправился с армией в 840 человек для нападения на Сибирское ханство. После нескольких побед над войском хана отряд Ермака 26 октября (6 декабря) 1582 занял столицу Сибирского ханства – Кашлык.
В 1585 году Ермак утонул в устье реки Вагай в Иртыше, примерно в 50 километрах к юго-востоку от сегодняшнего Тобольска. Татары заманили его из своих укреплений ложным слухом о прибытии бухарского каравана. Он утонул во время ночной атаки на свои лодки. Татары при сыне Кучума – Али вернули себе столицу ханства. Оставшиеся 90 казаков основали в 1586 и 1587 годах первые русские поселения в Сибири: Тюмень и Тобольск. Лишь в 1598 году Кучум-хан был окончательно побежден.
шляхетська демократія (пол. demokracja szlachecka) — політична система, що існувала в xvi -xviii століттях в королівстві польському, а після в речі посполитій. характеризується наявністю широких прав дворянства ( шляхти) в інні країною.
шляхетська демократія з певною часткою умовності являє собою варіант представницької демократії з тією різницею, що народом в речі посполитій вважалося не все населення, лише шляхта (в принципі, цей політичний режим можна назвати і олігархією). у той же час, річ посполита не була республікою (хоча і називалася річ посполита, тобто республіка), так як державу очолював довічно обраний монарх. право вибору монарха належало сейму — шляхетському представницькому зібранню. представництво сейму забезпечувалося участю в його складі депутатів від дрібніших зборів шляхти — земських сеймиків. депутати обиралися шляхтою певного регіону і отримували від сеймику інструкції, в яких прописувалося, як їм голосувати на вальному (загальному) сеймі. після закінчення загального сейму знову скликалися сеймики, на яких депутати звітували перед шляхтою ( реляційні сеймики).
по нешавських статутах 1454 сеймики отримали від короля казимира iv ягеллона широкі права на участь у загальнодержавних справах. до складу сейму входили король, члени посольської ізби та сенату. в посольській ізбі засідало 170 депутатів, обраних на сеймиках (предсеймових). сенат не був виборним органом і складався з членів королівського ради — панів радних. до них належали ряд вищих духовних і світських сановників. король вважався третім станом і скликав засідання. вальний сейм повинен був збиратися кожні два роки на термін шість тижнів.
шляхетська демократія. перехід до фільварково-панщинного господарства сприяв економічному й політичному посиленню шляхти. до того ж питома вага дворянства в загальній масі польського населення була значно вищою, ніж в інших європейських країнах. цими обставинами й пояснювалася політична активність польської шляхти та її інтерес до державних справ. на межі хv-хvі ст. у польщі завершилось оформлення станової монархії: у країні діяв двопалатний сейм. верхня палата — сенат — включала представників вищого духовенства та магнатів, зайнятих на високих державних посадах. до нижньої палати — посольської ізби — входили депутати, обрані на сеймиках — з'їздах місцевої шляхти. селяни та міста від участі в сеймі повністю усувались. головну роль у ньому дедалі більше перебирала на себе шляхта. сейм міг не тільки впливати на рішення короля, але навіть обмежувати його дії. у свою чергу, поведінка сейму залежала від позиції сеймиків. до того ж, хоч з xiv ст. у країні правили лише представники династії ягеллонів, королівська влада залишалася виборною. все це надавало своєрідності державному устрою польщі.
всередині дворянського стану, між можновладцями і шляхтою, точилася боротьба за вплив на короля. у 1530 р. вона вилилася у відкрите політичне протистояння. поштовхом до нього послужило те, що літній король сигізмунд і (1506-15-48), за наполяганням своєї дружини-італійки бони сфорца, провів обрання і коронацію їхнього дев'ятирічного сина сигізмунда августа. це суперечило традиції, адже нового короля можна було обирати лише після смерті його попередника. стало зрозуміло, що здійснено спробу замінити виборну монархію спадковою. обурена шляхта звинуватила сигізмунда і в порушенні законів, але далі цього не пішло.
сигізмунд ll август (1548–1572) продовжив лінію батька, через що між ним і шляхтою виник конфлікт. проте коли королю знадобилися гроші для ведення війни, а отримати їх він міг лише за згоди шляхти, монарху довелося піти на поступки. на подив усього сейму сигізмунд август з'явився на його засідання не в звичному для нього модному італійському, а в шляхетському вбранні. до того ж він звернувся до сейму польською мовою, а не латиною, як завжди. то були символічні ознаки зміни позиції короля, його прагнення домовитись зі шляхтою. результатом компромісу стало затвердження принципу обрання польських королів.
після смерті сигізмунда ii августа, останнього з династії ягеллонів, польським королем обрали французького принца генріха валуа (1573–1574). перед вступом на трон він заприсягcя не порушувати законів речі посполитої. король був зобов'язаний кожні два роки скликати сейм, не міг без його згоди оголошувати війну, укладати мир, видавати закони, скликати ополчення. відмова монарха від виконання своїх зобов'язань звільняла шляхту від покори йому. таке посилення позицій шляхти мало наслідком введення в дію принципу «вільного вето» (заборони). якщо хоча б один із депутатів сейму вимовляв: «не дозволяю», рішення не приймалось, навіть коли всі інші за нього проголосували. почалися постійні зриви в роботі сейму. нерідко траплялось, що депутати роз'їжджались по своїх маєтках, так нічого й не вирішивши. саме тоді стали казати, що польща тримається непорядком.
Ермак Тимофеевич (1532 (1534 или 1542) – 6 (16) августа 1585) – атаман донских казаков, разбойник, предводитель похода на Сибирское ханство, «покоритель Сибири» в российской (царской, советской и новой российской) историографии, положивший начало завоеванию изначально тюркских сибирских земель Московским царством.
Торговые интересы русского государства усиливало экспансию на восток – в Сибирь. Казанское ханство стояло на пути покорения Сибири. В 1552 году армия Ивана Грозного покорила ханство. После захвата Казани царь обратился к могущественной и богатой семье Строгановых, чтобы они возглавили экспансию на восток. В конце 1570-х Строгановы завербовали казачьи отряды для вторжения в Сибирь от имени царя. Эти казаки избрали Ермака руководителем своих вооруженных отрядов, и в 1582 году Ермак отправился с армией в 840 человек для нападения на Сибирское ханство. После нескольких побед над войском хана отряд Ермака 26 октября (6 декабря) 1582 занял столицу Сибирского ханства – Кашлык.
В 1585 году Ермак утонул в устье реки Вагай в Иртыше, примерно в 50 километрах к юго-востоку от сегодняшнего Тобольска. Татары заманили его из своих укреплений ложным слухом о прибытии бухарского каравана. Он утонул во время ночной атаки на свои лодки. Татары при сыне Кучума – Али вернули себе столицу ханства. Оставшиеся 90 казаков основали в 1586 и 1587 годах первые русские поселения в Сибири: Тюмень и Тобольск. Лишь в 1598 году Кучум-хан был окончательно побежден.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/question/esse-na-temu-ermak-timofeevich-pokoritel-sibiri-106163
шляхетська демократія (пол. demokracja szlachecka) — політична система, що існувала в xvi -xviii століттях в королівстві польському, а після в речі посполитій. характеризується наявністю широких прав дворянства ( шляхти) в інні країною.
шляхетська демократія з певною часткою умовності являє собою варіант представницької демократії з тією різницею, що народом в речі посполитій вважалося не все населення, лише шляхта (в принципі, цей політичний режим можна назвати і олігархією). у той же час, річ посполита не була республікою (хоча і називалася річ посполита, тобто республіка), так як державу очолював довічно обраний монарх. право вибору монарха належало сейму — шляхетському представницькому зібранню. представництво сейму забезпечувалося участю в його складі депутатів від дрібніших зборів шляхти — земських сеймиків. депутати обиралися шляхтою певного регіону і отримували від сеймику інструкції, в яких прописувалося, як їм голосувати на вальному (загальному) сеймі. після закінчення загального сейму знову скликалися сеймики, на яких депутати звітували перед шляхтою ( реляційні сеймики).
по нешавських статутах 1454 сеймики отримали від короля казимира iv ягеллона широкі права на участь у загальнодержавних справах. до складу сейму входили король, члени посольської ізби та сенату. в посольській ізбі засідало 170 депутатів, обраних на сеймиках (предсеймових). сенат не був виборним органом і складався з членів королівського ради — панів радних. до них належали ряд вищих духовних і світських сановників. король вважався третім станом і скликав засідання. вальний сейм повинен був збиратися кожні два роки на термін шість тижнів.
шляхетська демократія. перехід до фільварково-панщинного господарства сприяв економічному й політичному посиленню шляхти. до того ж питома вага дворянства в загальній масі польського населення була значно вищою, ніж в інших європейських країнах. цими обставинами й пояснювалася політична активність польської шляхти та її інтерес до державних справ. на межі хv-хvі ст. у польщі завершилось оформлення станової монархії: у країні діяв двопалатний сейм. верхня палата — сенат — включала представників вищого духовенства та магнатів, зайнятих на високих державних посадах. до нижньої палати — посольської ізби — входили депутати, обрані на сеймиках — з'їздах місцевої шляхти. селяни та міста від участі в сеймі повністю усувались. головну роль у ньому дедалі більше перебирала на себе шляхта. сейм міг не тільки впливати на рішення короля, але навіть обмежувати його дії. у свою чергу, поведінка сейму залежала від позиції сеймиків. до того ж, хоч з xiv ст. у країні правили лише представники династії ягеллонів, королівська влада залишалася виборною. все це надавало своєрідності державному устрою польщі.
всередині дворянського стану, між можновладцями і шляхтою, точилася боротьба за вплив на короля. у 1530 р. вона вилилася у відкрите політичне протистояння. поштовхом до нього послужило те, що літній король сигізмунд і (1506-15-48), за наполяганням своєї дружини-італійки бони сфорца, провів обрання і коронацію їхнього дев'ятирічного сина сигізмунда августа. це суперечило традиції, адже нового короля можна було обирати лише після смерті його попередника. стало зрозуміло, що здійснено спробу замінити виборну монархію спадковою. обурена шляхта звинуватила сигізмунда і в порушенні законів, але далі цього не пішло.
сигізмунд ll август (1548–1572) продовжив лінію батька, через що між ним і шляхтою виник конфлікт. проте коли королю знадобилися гроші для ведення війни, а отримати їх він міг лише за згоди шляхти, монарху довелося піти на поступки. на подив усього сейму сигізмунд август з'явився на його засідання не в звичному для нього модному італійському, а в шляхетському вбранні. до того ж він звернувся до сейму польською мовою, а не латиною, як завжди. то були символічні ознаки зміни позиції короля, його прагнення домовитись зі шляхтою. результатом компромісу стало затвердження принципу обрання польських королів.
після смерті сигізмунда ii августа, останнього з династії ягеллонів, польським королем обрали французького принца генріха валуа (1573–1574). перед вступом на трон він заприсягcя не порушувати законів речі посполитої. король був зобов'язаний кожні два роки скликати сейм, не міг без його згоди оголошувати війну, укладати мир, видавати закони, скликати ополчення. відмова монарха від виконання своїх зобов'язань звільняла шляхту від покори йому. таке посилення позицій шляхти мало наслідком введення в дію принципу «вільного вето» (заборони). якщо хоча б один із депутатів сейму вимовляв: «не дозволяю», рішення не приймалось, навіть коли всі інші за нього проголосували. почалися постійні зриви в роботі сейму. нерідко траплялось, що депутати роз'їжджались по своїх маєтках, так нічого й не вирішивши. саме тоді стали казати, що польща тримається непорядком.