Кто является предшественником Ивана III:
а) Василий III б) Иван Калита в) Василий Тёмный г) Иван II
2. В 1474 г. между ханом Менгли-Гиреем и Иваном III был заключён союзный договор, который был правителем:
а) Казанского ханства б) Астраханского ханства в) Крымского ханства г) Литовского княжества
3. В 1497 г. был принят закон:
а) Русская Правда б) Судебник
в) Уставные грамоты (Двинская и Белозерская) г) Псковская судная грамота
4. Какой сословно-представительный орган аристократии совещательного характера действовал при великом князе с конца XV в.:
а) Земский собор б) Земская изба в) Избранная рада г) Боярская дума
5. Освобождение от ордынского ига произошло в:
а) 1362 г. б) 1380 г. в) 1389 г. г) 1480 г.

Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]

Объяснение:

Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]

Возрождение открывает новую эру и в истории развития изобрази­тельного искусства, и в области методов обучения рисованию. Хотя рисование как учебный предмет не было включено в школьный курс, все же эпоха Возрождения внесла большой вклад в теорию методики преподавания рисования и для профессионального обучения, и для общеобразовательного. Художники этого времени заново разрабаты­вают теорию изобразительных искусств, а вместе с тем и методы обчения рисунку.

Над проблемами рисунка на­чинают работать лучшие мастера изобразительного искусства: Ченнини Ченнино, Альберти, Леонардо да Винчи, Дюрер и многие другие. Они активно вступают на путь научного исследова­ния, стремятся понять закономерности явлений природы, устано­вить связь между наукой и искусством. Вдохновляющее действие в этом направлении оказали археологические раскопки, а также сведе­ния историков о великом искусстве Древней Греции.

Художники Возрождения стремятся возродить античную культуру, собирают и изучают памятники античного искусства, чтобы понять методы работы их создателей. Возрождается стремление к реалистическому искусству, к правдивой передачи действительности.

Пробуждается интерес к научным знаниям, к теоретическим проблемам искусства. (Разрабатывают теорию изобразительного искусства, методы обучения рисунку).

Так, Леонардо да Винчи на основе ли­тературных сведений об искусстве Древней Греции разработал квадрат древних. Учение о пропорциях, перспектива и анатомия находятся в центре внимания теоретиков и практиков искусства это­го времени. Художники Возрождения сумели не только теоретически обосновать наиболее актуальные проблемы искусства, но и возро­дить (отсюда и название) античное культурное наследие.

Процесс обучения в эпоху возрождения проходил в мастерской, Начало обучения - 10 – 12 лет. К 18 годам ученик становился подмастерьем и мог исполнять отдельные части заказной работы. Право на выбор направления: живопись, гравюра, скульптура. Подмастерье мог сменить мастера или мастерскую.

Система обучения была следующая: В начале рисовали учебные работы на буковых дощечках. Посвящение в тайны техники живописи (растирание красок, готовить левкас, грунтовка доски или подготовка стены для фрески). Обучение рисованию было тесно связано с композицией. Учили, как делать зарисовку; переводить ее в композицию с учетом материала исполнения. Обучение изобразительному искусству было построено на практической основе, на непосредственном общении ученика и художника-педагога, роль и ответственность которого постоянно возрастала.

Много ценного внесли художники Возрождения в методику обуче­ния рисунку. Они указывали, что в основу обучения должно быть по­ложено рисование с натуры. Ченнини Ченнино большое значе­ние придавал методическому руководству со стороны учителя. Он считал, что одни теоретические положения, без си­стематического руководства педагога, не дадут желаемого результата. Он написал первый справочник для начинающего художника «Трактат о живописи».