Розпочалося приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952—1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9 %; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-х років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави.
Основні передумови японського «економічного дива»:
Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупаційна влада здійснила ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.
У 1946—1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам майже 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у сільському господарстві, скоротилася з 48 % до 8 % сьогодні).
Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська до Стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну до податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування. Більшість підприємців скористались цим законом.
Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності із застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-х років перетворилася в один з найпотужніших світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-х років — нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-х роках — аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-х — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чипи) та ін. Японія лідирує у такій наукомісткій і технічно передовій галузі, як електронна промисловість. Головним чинником економічного зростання економіки, безперечно, є повсякденна наполеглива праця більше ніж 120-мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і високий патріотизм.
Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у них довший робочий день, тиждень. Це впливає на зниження собівартості продукції, її ціну.
Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн Європи.
Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світових центрів.
Відповідь:Угроза Северо-Западной Руси со стороны немецких и шведских феодалов
Угроза Северо-Западной Руси со стороны немецких и шведских феодалов
В середине XIII в. раздробленная на уделы Русь подверглась двойной агрессии. Не менее серьезная, чем набеги монголо-татар, опасность для русской государственности существовала и на северо-западе. Здесь возникла угроза со стороны германских, датских и скандинавских рыцарей. Особенно опасен был Ливонский орден, который через Прибалтику угрожал Северо-Западной Руси.
Для завоевания прибалтийских земель в 1202 г. был создан рыцарский орден меченосцев. Рыцари основали город Ригу в качестве опорного пункта для подчинения земель эстов и ливов. В 1219 г. датские рыцари захватили часть побережья Балтики, основав Ревель. В 1226 г. в Прибалтике появились рыцари Тевтонского ордена, а в 1237 г. они объединились с меченосцами, чей орден был переименован в Ливонский.
Тяжелым положением Руси после нашествия Батыя попытались воспользоваться шведы. Их корабли поднялись по Неве до реки Ижора. Здесь в 1240 г. состоялась битва дружины новгородского князя Александра Ярославича со шведскими войсками Биргера. Князь Александр за победу над шведами получил прозвище Невский.
Летом 1240 г. Ливонский орден совместно с рыцарями Дании и Германии напал на Русь, захватил крепость Изборск. Затем был взят Псков, нависла угроза и над Новгородом. Получив известие о том, что к городу идут основные силы ордена, Александр Невский перекрыл им путь, расположив свои войска на берегу Чудского озера, где 5 апреля 1242 г. разгромил рыцарей. Эта битва получила название Ледовое побоище. Значение данного события состояло в том, что была ослаблена военная мощь Ливонского ордена и отражена его агрессия.
МНЕНИЯ ИСТОРИКОВ
Крупнейший русский историк Г.В. Вернадский писал: «Русь могла погибнуть между двух огней в героической борьбе, но устоять и в борьбе одновременно на два фронта она не могла. Предстояло выбирать между Востоком и Западом». В этой связи разные варианты выбора были представлены деятельностью двух русских князей – Даниила Галицкого и новгородского князя Александра, прозванного Невским. Даниил, по версии Г.В. Вернадского, поначалу лавировал между Западом и монголами. Ему удалось получить поддержку Батыя. Однако Даниилу показалось унизительным расположение к нему ордынцев: «злее зла честь татарская», – отразил его чувства летописец. Даниил вступил в переговоры с Папой Римским, рассчитывая на военную Запада. Все было тщетно, Галицкий не смог направлять ход исторических событий и с легкостью открыл Венгрии, Польше и Литве дорогу на Юго-Западную Русь. Г.В. Вернадский писал, что, «используй Даниил с тыла поддержку монгольской силы, – он достиг бы результатов совершенно непредвиденных и необыкновенных. Он мог просто утвердить Русь и Православие в Восточной и Средней Европе». С другой стороны, князь Александр Невский, заручившись дипломатической поддержкой монголов, подавил все попытки немцев и шведов проникнуть в Северо-Восточную Русь. В некоторых публикациях подчинение Александра Орде рассматривается как предательство их христианского мира. Эта позиция является прозападнической.
Розпочалося приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952—1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9 %; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-х років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави.
Основні передумови японського «економічного дива»:
Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупаційна влада здійснила ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.
У 1946—1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам майже 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у сільському господарстві, скоротилася з 48 % до 8 % сьогодні).
Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська до Стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну до податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування. Більшість підприємців скористались цим законом.
Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності із застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-х років перетворилася в один з найпотужніших світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-х років — нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-х роках — аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-х — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чипи) та ін. Японія лідирує у такій наукомісткій і технічно передовій галузі, як електронна промисловість. Головним чинником економічного зростання економіки, безперечно, є повсякденна наполеглива праця більше ніж 120-мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і високий патріотизм.
Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у них довший робочий день, тиждень. Це впливає на зниження собівартості продукції, її ціну.
Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн Європи.
Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світових центрів.
Объяснение:
Відповідь:Угроза Северо-Западной Руси со стороны немецких и шведских феодалов
Угроза Северо-Западной Руси со стороны немецких и шведских феодалов
В середине XIII в. раздробленная на уделы Русь подверглась двойной агрессии. Не менее серьезная, чем набеги монголо-татар, опасность для русской государственности существовала и на северо-западе. Здесь возникла угроза со стороны германских, датских и скандинавских рыцарей. Особенно опасен был Ливонский орден, который через Прибалтику угрожал Северо-Западной Руси.
Для завоевания прибалтийских земель в 1202 г. был создан рыцарский орден меченосцев. Рыцари основали город Ригу в качестве опорного пункта для подчинения земель эстов и ливов. В 1219 г. датские рыцари захватили часть побережья Балтики, основав Ревель. В 1226 г. в Прибалтике появились рыцари Тевтонского ордена, а в 1237 г. они объединились с меченосцами, чей орден был переименован в Ливонский.
Тяжелым положением Руси после нашествия Батыя попытались воспользоваться шведы. Их корабли поднялись по Неве до реки Ижора. Здесь в 1240 г. состоялась битва дружины новгородского князя Александра Ярославича со шведскими войсками Биргера. Князь Александр за победу над шведами получил прозвище Невский.
Летом 1240 г. Ливонский орден совместно с рыцарями Дании и Германии напал на Русь, захватил крепость Изборск. Затем был взят Псков, нависла угроза и над Новгородом. Получив известие о том, что к городу идут основные силы ордена, Александр Невский перекрыл им путь, расположив свои войска на берегу Чудского озера, где 5 апреля 1242 г. разгромил рыцарей. Эта битва получила название Ледовое побоище. Значение данного события состояло в том, что была ослаблена военная мощь Ливонского ордена и отражена его агрессия.
МНЕНИЯ ИСТОРИКОВ
Крупнейший русский историк Г.В. Вернадский писал: «Русь могла погибнуть между двух огней в героической борьбе, но устоять и в борьбе одновременно на два фронта она не могла. Предстояло выбирать между Востоком и Западом». В этой связи разные варианты выбора были представлены деятельностью двух русских князей – Даниила Галицкого и новгородского князя Александра, прозванного Невским. Даниил, по версии Г.В. Вернадского, поначалу лавировал между Западом и монголами. Ему удалось получить поддержку Батыя. Однако Даниилу показалось унизительным расположение к нему ордынцев: «злее зла честь татарская», – отразил его чувства летописец. Даниил вступил в переговоры с Папой Римским, рассчитывая на военную Запада. Все было тщетно, Галицкий не смог направлять ход исторических событий и с легкостью открыл Венгрии, Польше и Литве дорогу на Юго-Западную Русь. Г.В. Вернадский писал, что, «используй Даниил с тыла поддержку монгольской силы, – он достиг бы результатов совершенно непредвиденных и необыкновенных. Он мог просто утвердить Русь и Православие в Восточной и Средней Европе». С другой стороны, князь Александр Невский, заручившись дипломатической поддержкой монголов, подавил все попытки немцев и шведов проникнуть в Северо-Восточную Русь. В некоторых публикациях подчинение Александра Орде рассматривается как предательство их христианского мира. Эта позиция является прозападнической.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.
Пояснення: