1. Мінойську цивілізацію відкрив у 1900 році археолог Артур Еванс. Ахейську цивілізацію у 1870 році розкопав та дослідив Г.Шліман.
2. Часом розквіту Ахейської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. У цей час зона її поширення охоплювала весь Пелопоннес, Центральну Греці ю (Атику, Беотію, Фокиду), значну частину Північної Греції (Фессалію), а також багато островів Егейського моря. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою.
Занепад Ахейської цивілізації. Наприкінці ХНІ ст. до н.е. племінні народи всього північно-балканського регіону через якісь невідомі для нас причини почали мігрувати. Величезна маса варварських племен знялася з насиджених місць і рушила на південь, у багаті й розвинуті області Середньої Греції, Пелопоннесу, а також у Малу Азію. На своєму шляху прибульці захопили й зруйнували величезну кількість мікенських поселень. Таким чином, на межі ХШ-ХП ст. до н.е. мікенська цивілізація зазнала страшного удару, після якого вже не змогла відновитися.
У цей же період гається масова еміграція зі східних територій бал папської Греції в Малу Азію і на прилеглі острови. У результаті цих переміщень на західному узбережжі Малої Азії, на островах Лесбос, Хіос, Самое, Родос та ін. виникла велика кількість нових поселень, серед яких найбільшими були еолітська Смірна, іонійські міста Колофон, Ефес, Мілет, дорійський Галікарнас.
Відповідь:
1. Мінойську цивілізацію відкрив у 1900 році археолог Артур Еванс. Ахейську цивілізацію у 1870 році розкопав та дослідив Г.Шліман.
2. Часом розквіту Ахейської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. У цей час зона її поширення охоплювала весь Пелопоннес, Центральну Греці ю (Атику, Беотію, Фокиду), значну частину Північної Греції (Фессалію), а також багато островів Егейського моря. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою.
Занепад Ахейської цивілізації. Наприкінці ХНІ ст. до н.е. племінні народи всього північно-балканського регіону через якісь невідомі для нас причини почали мігрувати. Величезна маса варварських племен знялася з насиджених місць і рушила на південь, у багаті й розвинуті області Середньої Греції, Пелопоннесу, а також у Малу Азію. На своєму шляху прибульці захопили й зруйнували величезну кількість мікенських поселень. Таким чином, на межі ХШ-ХП ст. до н.е. мікенська цивілізація зазнала страшного удару, після якого вже не змогла відновитися.
У цей же період гається масова еміграція зі східних територій бал папської Греції в Малу Азію і на прилеглі острови. У результаті цих переміщень на західному узбережжі Малої Азії, на островах Лесбос, Хіос, Самое, Родос та ін. виникла велика кількість нових поселень, серед яких найбільшими були еолітська Смірна, іонійські міста Колофон, Ефес, Мілет, дорійський Галікарнас.