Правління Миколи І стало періодом політичної реакції. Одначе глибокі суспільні суперечності підривали основи державного устрою. Пошуки в їх розв'язання у середовищі ліберально налаштованої інтелігенції, що виступала за проведення реформ зверху спричинили появу наприкінці 30-х рр' двох ідейних течій, які пропонували свої концепції історичного розвитку Росії та програми її перебудови.
Західники (Т. Грановський, П. Чаадаєв та інші) вважали, що країна повинна розвиватись у руслі західноєвропейських тенденцій. Рух у "західному напрямку" обов'язково мав би привести до заміни кріпосної праці на вільну та перетворення самодержавства на конституційну монархію. Тому своїм головним завданням вони вважали підготовку російського суспільства до майбутніх перетворень. Для того, щоб ліквідувати відмінності між Росією та Західною Європою влада, вважали вони, повинна здійснити добре продумані послідовні реформи.
На початку 40-х pp. од західників відокремилися прихильники радикальних поглядів - О. Герцен, М. Огарьов та ін. Визначаючи - необхідність того, що Росія повинна наздоганяти захід - ноєвропейські країни, вони виступали за побудову в країні принципово нового ладу - соціалізму.
Особливий, відмінний від країн Заходу шлях розвитку Росії обґрунтовували слов'янофіли (слов'янолюби). До них належали О. Хомяков, І. Киреєвський, І. Аксаков. Вони вважали, що Росія може уникнути і революції, і західноєвропейського капіталізму. Запоруку цього вони вбачали в "общині" - організації російського селянства, де всі були пов'язані спільними інтересами. Православна віра буцімто сприяла схильності селянина надавати перевагу спільним інтересам над особистими. Державна влада повинна залишатися самодержавною, захищати народ від зовнішніх ворогів і підтримувати необхідний порядок. Петро І, вважали слов'янофіли, порушив гармонійний устрій Росії, посиливши кріпосницький гніт і поширивши західноєвропейські звичаї. Тому потрібно ліквідувати кріпосне право і повернутися до давніх традицій.
Слов'янофільські ідеї стали підмурівком для формування й поширення офіційної великодержавної ідеології російського царизму - "теорії офіційної народності". її основу становили "православ'я, самодержавство та народність". Духовне життя імперії мало визначатися православною церквою, політичне - самодержавним устроєм. Під народністю пропагувалося єднання царя з народом, відсутність незгод між ними. Лише те було народним; що служило самодержавству. Так обґрунтовувалися підвалини ідеології, що її імперія накидала народам, які населяли ЇЇ території.
Суспільний рух у 30-40-х pp.
Правління Миколи І стало періодом політичної реакції. Одначе глибокі суспільні суперечності підривали основи державного устрою. Пошуки в їх розв'язання у середовищі ліберально налаштованої інтелігенції, що виступала за проведення реформ зверху спричинили появу наприкінці 30-х рр' двох ідейних течій, які пропонували свої концепції історичного розвитку Росії та програми її перебудови.
Західники (Т. Грановський, П. Чаадаєв та інші) вважали, що країна повинна розвиватись у руслі західноєвропейських тенденцій. Рух у "західному напрямку" обов'язково мав би привести до заміни кріпосної праці на вільну та перетворення самодержавства на конституційну монархію. Тому своїм головним завданням вони вважали підготовку російського суспільства до майбутніх перетворень. Для того, щоб ліквідувати відмінності між Росією та Західною Європою влада, вважали вони, повинна здійснити добре продумані послідовні реформи.
На початку 40-х pp. од західників відокремилися прихильники радикальних поглядів - О. Герцен, М. Огарьов та ін. Визначаючи - необхідність того, що Росія повинна наздоганяти захід - ноєвропейські країни, вони виступали за побудову в країні принципово нового ладу - соціалізму.
Особливий, відмінний від країн Заходу шлях розвитку Росії обґрунтовували слов'янофіли (слов'янолюби). До них належали О. Хомяков, І. Киреєвський, І. Аксаков. Вони вважали, що Росія може уникнути і революції, і західноєвропейського капіталізму. Запоруку цього вони вбачали в "общині" - організації російського селянства, де всі були пов'язані спільними інтересами. Православна віра буцімто сприяла схильності селянина надавати перевагу спільним інтересам над особистими. Державна влада повинна залишатися самодержавною, захищати народ від зовнішніх ворогів і підтримувати необхідний порядок. Петро І, вважали слов'янофіли, порушив гармонійний устрій Росії, посиливши кріпосницький гніт і поширивши західноєвропейські звичаї. Тому потрібно ліквідувати кріпосне право і повернутися до давніх традицій.
Слов'янофільські ідеї стали підмурівком для формування й поширення офіційної великодержавної ідеології російського царизму - "теорії офіційної народності". її основу становили "православ'я, самодержавство та народність". Духовне життя імперії мало визначатися православною церквою, політичне - самодержавним устроєм. Під народністю пропагувалося єднання царя з народом, відсутність незгод між ними. Лише те було народним; що служило самодержавству. Так обґрунтовувалися підвалини ідеології, що її імперія накидала народам, які населяли ЇЇ території.
Ни это?