Молодой ратник был одним из немногих воинов, которым удалось вернуться живыми домой с берегов реки Калки. С горечью и болью он рассказывал родным и друзьям об ужасах битвы, начавшихся с того злосчастного момента, когда обратились вспять половецкие войска… А ведь именно на половецкого хана Котяна о откликнулись русские князья, собирая войска на битву. Со слезами на глазах перечислял ратник оставшихся на поле боя воинов, печалясь о гибели киевского князя.
1. Укажите век, когда произошли описанные события.
2. Назовите имя киевского князя, о котором идёт речь.
3. Почему русские войска потерпели поражение в описанном сражении? Укажите одну любую причину, не упомянутую в приведённом описании.
Россия во времена опричнины:
1)страна была поделена на две части. В Опричнину (часть страны, подвластную царю) , вошли земли, находившиеся в центральных и наиболее богатых районах страны. В опричнине сложилась собственная система органов управления государством;
2) в Земщине – на остальной территории – сохранялись старые порядки с той же Боярской думой, приказами;
3) было создано специальное опричное войско, превратившееся в полицейскую силу государства. Всех недовольных опричниной они жестоко пытали и казнили.
Цели опричнины
Иван Грозный введением опричнины преследовал цель уничтожить сепаратизм феодальной знати. Он осуществлял опричную политику, не останавливаясь ни перед какими мерами.
В свой удел (опричнину) царь взял многие уезды на западе, юго-западе и в центре России, богатые северные регионы, часть территории Москвы. Опричный корпус – тысяча специально отобранных дворян – получил поместья в опричных уездах, при этом все земцы из них выселялись. В опричнине была создана своя Дума, свой двор, внутренние приказы. Иван Грозный сосредоточил в своих руках контроль над дипломатией и важнейшими делами, от текущего управления он устранился, а все тяготы Ливонской войны лежали на земщине. У опричного корпуса было только две обязанности: охрана царя и истребление изменников.
Борьба с возможною изменой велась путем массовых репрессий: казни, переселения, конфискация земли и имущества. Вскоре террор захватил всю страну, его жертвами становились не только лишь отдельные боярские или дворянские семьи, но даже целые города. Множество казней в Новгороде (по минимальным подсчетам, жертв было около 3 тыс. чел.) . Поводом к этому были подозрения Ивана Грозного об изменнических связях новгородцев с польским королем. Опричный террор принимал ужасающий размах, менялись главари опричнины (когда А. Басманов был казнен, на его место встал Малюта Скуратов) , но расправы над «изменниками» не прекращались. Жертвами репрессий становились и именитые бояре со всеми близкими к ним людьми, и высшие государственные чиновники, и совсем «маленькие» люди, и крестьяне. Опричнина продолжалась целых 7 лет – до 1572 г.
В 1572 г. царь отменил опричнину. Опричные и земские территории были вновь объединены. Отмена опричнины была связана с полным экономическим упадком страны – разорением целых районов, с поражениями русской армии в Ливонской войне, с походом крымского хана на Русь.
К чему привела опричная политика, ее последствия для социально-экономического развития государства:
1) опричниной с ее кровавыми действиями Иван Грозный все-таки сумел достичь укрепления режима личной власти, подавить всякую оппозицию, ликвидировать все очаги удельного сепаратизма;
2) разгром наиболее богатых территорий привел страну к кризисному состоянию. В 70-80-е гг. начался настоящий хозяйственный кризис, который выразился в запустении городов и деревень, гибели большой массы людей, бегстве крестьян на окраины страны, голоде;
3) опричная политика привела к еще большему ухудшению положения России в Ливонской войне.
Північніше скіфів жили племена, відомі стародавнім авторам під іменами будівель, гелонів, неврів. За східним кордоном Скіфії простягалися землі савроматів. Західними сусідами скіфів були фракійці, які займали територію від Карпат на півночі до Егейського моря на півдні. Фракійські племена були осілими хліборобами і скотарями. Найбільш відомі гети, трібалли, агафірси, одриси. На початку V ст. До н. е. одриси створили державу, підпорядкувавши собі і деякі інші племена. Засновник одриського царства Терес I видав свою дочку заміж за скіфського царя Аріапіфа, від цього шлюбу народився Октамасад. У наступного царя фракійців Сіталка намагався сховатися Скіл, переслідуваний за зраду скіфським звичаям. Між скіфами і фракійцями існували тісні торговельні та культурні зв'язки. Наприклад, у фракійців набули поширення скіфські мечі-акінаки і щити, а у скіфської знаті - фракійські срібні судини.
У Прикубання і на східному узбережжі Азовського моря сусідами скіфів були сінди і меоти. Їх основними заняттями були Плужне землеробство, пастушеське скотарство і рибальський промисел. Деякі синдські і меотські племена складалися в залежності від скіфів. В результаті тісного спілкування відбувалося змішання скіфської і меотської культур на Північно-Західному Кавказі.
З VI ст до н. е. в Північному Причорномор'ї існували грецькі міста-держави, в числі яких Тіра (в гирлі Дністра), Ольвія (на Бузькому лимані), Херсонес (Сучасний Севастополь), Пантікапей (сучасна Керч) та інші. Грецькі колонії виникали за згодою місцевих племен, скіфи були зацікавлені в постійних торгових, політичних і культурних зв'язках з греками. Скіфи купували в причорноморських містах вино, оливкову олію, рибу, сіль, вироби грецького ремесла.
Греки вивозили зі Скіфії худобу, хліб, хутра, мед, а також рабів. На початку V ст. До н. е. міста, що лежали по берегах Керченської протоки, об'єдналися під владою Пантікапея, утворивши Боспорську державу. Населення Боспору було змішаним, значну його частину становили меоти і скіфи. Час від часу боспорці, як і жителі інших грецьких держав Причорномор'я, опинялися в данніческой залежності від Скіфського царства
Объяснение: