Думаю со мной многие согласятся, если я скажу, что главным демократическим явление второй половины 19 века было отмена крепостного права в 1861 году 19 февраля.И именно это явление привело к сеьёзным переменам в России.
Земская реформа 1864г. Александр II подписал "Земское положение". В соответствии с ним в России на двух административно-территориалльных уровнях - в уездах и губерниях создавалась система земских органов. Уезднае земские собрания избирались населением уезда раз в три года; губернские - формировались из представителей, твыдвинутых на уездных собраниях.
Далее Городская реформа, в 1870 году Александр II подписал "Городовое положение". более чем в 500 городах России вводились органы городского самоуправления - городские думы, избираемые сроком на 4 года.
Судебная рефорама. В 1864г в России былит утверждены судебные уставы, в соответствии с которыми создавались две судебные системы, практически не зависимые друг от друга:
Мировой суд занимался делами, связанными с мелкими правонарушениями и гражданскими исками (до 500р). Этот суд имел максимально упрощённую процедуру рассмотрения дел и не требувал у тех, кто обращался в него, почти никаких денежных затрат.Судьи были сменяемы и избирались на 3 года.
Коронный суд действовал от лица государства, являлся частью гос. системы. Россия делилась на судебные округа, границы которых не совпадали с границами губерний (чтобы затруднить влияние губернской администрации на судебные органы). Через этот суд проходило большинство гражданских и уголовных дел. Судьи были несменяемы, что обеспечивало их независимость от начальства. Высшей инстанцией являлись судебные палаты, каждая из которых контролировала несколько суд. округов. В судебную палату можно было подать апелляцию на приговор и добиться пересмотра дела.
За соблюдением закона именно в суде наблюдал, так называемый, прокурорский надзор.
Если раньше следствие вели представители полицейских структур, то после суд. реформы оно перешло в руки деятелей суд. ведомства - следователей.
Сам процесс суа приобрёл принципиально новые черты: он становился гласным, открытым и состязательным. Состязание шло между двумя сторонами прокурором и адвокатом. Исход суда определялся присяжными заседателями (ещё одно новвоведение для судов России).
именно эти четыре реформы стали основными демократическими переменами в России во второй половине 19 века.
ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:
ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО
ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ
На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати
переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє
про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання
про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-
цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-
ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про
асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме
ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-
пи на правах асоційованого члена.
Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-
кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-
ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,
на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави
К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми
завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-
ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-
рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни
різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-
ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-
чного поступу Туреччини її перший президент1
.
Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської
методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-
торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці
тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-
ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю
мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не
був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-
літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-
дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-
сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-
щих в її історичному розвиткові моментів.
Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-
ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-
пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-
торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,
так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу
половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-
ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-
но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-
млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-
татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-
тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.
Думаю со мной многие согласятся, если я скажу, что главным демократическим явление второй половины 19 века было отмена крепостного права в 1861 году 19 февраля.И именно это явление привело к сеьёзным переменам в России.
Земская реформа 1864г. Александр II подписал "Земское положение". В соответствии с ним в России на двух административно-территориалльных уровнях - в уездах и губерниях создавалась система земских органов. Уезднае земские собрания избирались населением уезда раз в три года; губернские - формировались из представителей, твыдвинутых на уездных собраниях.
Далее Городская реформа, в 1870 году Александр II подписал "Городовое положение". более чем в 500 городах России вводились органы городского самоуправления - городские думы, избираемые сроком на 4 года.
Судебная рефорама. В 1864г в России былит утверждены судебные уставы, в соответствии с которыми создавались две судебные системы, практически не зависимые друг от друга:
Мировой суд занимался делами, связанными с мелкими правонарушениями и гражданскими исками (до 500р). Этот суд имел максимально упрощённую процедуру рассмотрения дел и не требувал у тех, кто обращался в него, почти никаких денежных затрат.Судьи были сменяемы и избирались на 3 года.
Коронный суд действовал от лица государства, являлся частью гос. системы. Россия делилась на судебные округа, границы которых не совпадали с границами губерний (чтобы затруднить влияние губернской администрации на судебные органы). Через этот суд проходило большинство гражданских и уголовных дел. Судьи были несменяемы, что обеспечивало их независимость от начальства. Высшей инстанцией являлись судебные палаты, каждая из которых контролировала несколько суд. округов. В судебную палату можно было подать апелляцию на приговор и добиться пересмотра дела.
За соблюдением закона именно в суде наблюдал, так называемый, прокурорский надзор.
Если раньше следствие вели представители полицейских структур, то после суд. реформы оно перешло в руки деятелей суд. ведомства - следователей.
Сам процесс суа приобрёл принципиально новые черты: он становился гласным, открытым и состязательным. Состязание шло между двумя сторонами прокурором и адвокатом. Исход суда определялся присяжными заседателями (ещё одно новвоведение для судов России).
именно эти четыре реформы стали основными демократическими переменами в России во второй половине 19 века.