на думку сучасних українських істориків О.Рубальова та О.Реєнта, "вже перші кроки радянської влади в Україні в 1920 р. засвідчили нестримне бажання ленінської партії впрягти її до загальноросійської колісниці під виглядом формально рівноправного державно-політичного утворення". Поясніть, як ви це розумієте.
Відповідь:
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.
1) Освобождение русских земель от ордынской зависимости.
В 1480 г. произошло стояние на р. Угре против хана Ахмата, в результате которого Руси удалось освободиться от татаро-монгольского ига.
Итог:
Россия перестала платить дань Золотой Орде.
2) Борьба с Литвой.
Приоритетным направлением во внешней политике в период правления Ивана 3 была борьба с Литвой. Многие мелкие владельцы земель перешли на службу от литовского князя к московскому, что привело к войне с Литвой в 1500 г., несмотря на то, что правителем Литвы был зять Ивана. Поражение литовских войск позволило присоединить к Москве Черниговские и Смоленские земли. В 1503 г. Великий князь заключил перемирие с Литвой на 6 лет. Одним из пунктов мирного договора было обложение данью Ливонского ордена за город Юрьев. Предложение о вечном мире российским правителем было отклонено, так как под литовской зависимостью оставались ещё Киев и Смоленск.
Итог:
Присоединение Чернигово-северских земель. Получение дани с Ливонского ордена.
3) Взаимодействие с Крымским ханством.
В 1472 году был заключен русско-крымский союз, по которому были обозначены общие вражеские страны. В 1482 г. крымские войска разорили южную Русь, что существенно снизило бое Литовского княжества.
Итог:
Крым – союзник России.
4) Отношения с Казанским ханством.
Иван III стремился подчинить Москве и Казанское государство. Было предпринято два военных похода (1467 г., 1469 г.) на Казань. В итоге в 1470 г. с Казанским ханством был заключен мир, и установлены вассальные отношения. В 1487 г. великий князь совершил успешный поход на Казань и посадил на престол хана Махмет-Аминя, послушно восседающего последующие 17 лет.
Итог:
Установлен контроль над Казанским ханством.