На картосхеме обозначено направление походов казацко-крестьянского войска во время восстания: A) К. Косинского Б) С. Наливайко В) И. Сулимы Г) М. Жмайла
Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»
Неудачи во внешней политике отразились и на политике внутренней. получивший власть содействию клерикальных и реакционных элементов, наполеон iii с самого начала должен был отказаться от всех своих социалистических и демократических мечтаний. строго монархическая конституция в стране, пережившей несколько революций и знакомой с более свободными порядками, могла держаться, только опираясь на суровый полицейский гнёт: печать была подвергнута режиму предостережений, суды были орудием исполнительной власти, парламентские выборы производились под сильным давлением администрации (см. вторая империя). 1865. наполеон iii бонапарт и императрица франции евгения некоторую уступку общественному мнению пришлось сделать уже в 1860 году, когда декретом 12 ноября законодательному корпусу было возвращено право адреса на тронную речь и объяснения от имени правительства стали давать палатам министры (а не одни только члены государственного совета). в 1867 году палатам дано было право интерпелляции, в 1868 году состоялся новый, более либеральный закон о печати. усиление оппозиции на выборах 1869 г. повлекло за собой новые уступки со стороны наполеона iii, а 2 января 1870 года было образовано либеральное министерство олливье, которое должно было реформировать конституцию, восстановив ответственность министров и расширив пределы власти законодательного собрания. в мае 1870 года выработанный министерством проект был одобрен плебисцитом, но он не успел вступить в силу. политика лавирования главы государства между интересами различных социальных групп получила самостоятельное наименование — «бонапартизм»
Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»