Мікеланджело біографія скорочено на українській мові викладена в цій статті.
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) – італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер, знаменитий представник епохи Високого Відродження. Він був першим скульптором, який добре знався на анатомії людини, і для зображення людського тіла у вигляді скульптур, працював з твердим матеріалом – мармуром.
Мікеланджело Буонарроті коротка біографія
Мікеланджело народився в містечку Капрезе (Тоскана, Італія) 6 березня 1475 в сім’ї небагатого міського старости Лодовіко Буонарроті. Не маючи достатньо коштів на виховання всіх своїх дітей, батько віддав Мікеланджело на виховання в іншу сім’ю, де маленький геній навчився азам роботи з глиною та інструментом.
З 1488 він навчався в майстерні у художника Доменіко Гірландайо, а через рік перейшов у школу мистецтв Лоренцо Медічі у Флоренції. Медічі був наставником Мікеланджело, він розгледів його талант і всіляко сприяв його творчості. У період з 1490 по 1492 рр. були створені рельєфи «Мадонна біля сходів», «Битва кентаврів», в яких втілився геніальний талант юного майстра. У 1492 році, коли помер Медічі, Мікеланджело повернувся в рідні краї.
У 1496 році на за кардинала, який купив його мармурове творіння – «Купідона», Мікеланджело переїжджає до Риму і працює до 1501 року над скульптурами «Вакх» і «П’єта» в соборі св. Петра. З Риму він повернувся до Флоренції вже відомим і шанованим скульптором. Тут Мікеланджело створює знамениту скульптуру Давида з мармуру (1504), над якою працював довгих три роки.
Мікеланджело приїжджає в Рим в 1505 році для роботи над замовленням папи римського Юлія ІІ. До 1512 роки з перервами майстер працює над створенням гробниці для тата, статуєю Юлія ІІ з бронзи, а також розписує фрески стелі Сікстинської капели (серед них: «Страшний суд», «Потоп»).
Після смерті папи Юлія ІІ в 1513 році, Мікеланджело продовжує роботу над надгробної скульптурою, на яку, за загальними підрахунками, великий скульптор витратив близько сорока років свого життя. З безлічі незавершених частин проекту, закінченою статуєю був лише знаменитий мармуровий Мойсей.
У похилому віці Мікеланджело все більше часу приділяв архітектурі. Новий папа призначив його головним архітектором при реконструкції храму Святого Петра в Римі, де Буонаротті працював безоплатно. Величезний купол собору, спроектований Мікеланджело, був закінчений вже після смерті великого творця.
Помер Мікеланджело 18 лютого 1564 в Римі і був похований у Флоренції в церкві Санта -Кроче.
Составными частями древнерусского города были, как правило, укреплённый детинец (в Северо-Восточной Руси его с XIV века именовали кремлём), примыкающие к нему один-два окольных города, которые также были обнесены укреплениями, и неукреплённый посад[5]. У небольшого города укреплённая часть могла быть только одна — детинец. Соотношение площади детинца к окольному городу в разных случаях сильно варьировало. Детинец обычно существенно уступал по площади окольному городу, однако в некоторых случаях мог быть и больше его, например Вышгородский детинец. В детинцах, как правило, располагались княжеский дворец или резиденция, епископский дворец, храмы, дворы высшей знати и мастерские, обслуживающие потребности княжеского двора. Расположенные в валах клети, вокруг которых насыпалась земля, могли служить жилищами для гарнизона или как складские помещения. В окольном городе и посаде находились торгово-ремесленные постройки. В некоторых случаях, главный собор города мог находиться на территории окольного города (например, Успенский собор Владимира-Волынского).
Базовой ячейкой древнерусского города являлся двор или усадьба, обнесённая забором-частоколом. А. В. Куза отмечает удивительное постоянство границ подобных дворов и внутригородских земельных владений, которые могли сохраняться веками[5]. У владельцев дворов имелись определённые повинности (финансовые, отработочные, военные) и права участия в городском самоуправлении. Усадебная застройка отсутствовала лишь в городах, являвшихся по сути сторожевыми крепостями либо в городах-вотчинах, принадлежавших одному феодалу.
Объяснение:
Мікеланджело біографія скорочено на українській мові викладена в цій статті.
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) – італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер, знаменитий представник епохи Високого Відродження. Він був першим скульптором, який добре знався на анатомії людини, і для зображення людського тіла у вигляді скульптур, працював з твердим матеріалом – мармуром.
Мікеланджело Буонарроті коротка біографія
Мікеланджело народився в містечку Капрезе (Тоскана, Італія) 6 березня 1475 в сім’ї небагатого міського старости Лодовіко Буонарроті. Не маючи достатньо коштів на виховання всіх своїх дітей, батько віддав Мікеланджело на виховання в іншу сім’ю, де маленький геній навчився азам роботи з глиною та інструментом.
З 1488 він навчався в майстерні у художника Доменіко Гірландайо, а через рік перейшов у школу мистецтв Лоренцо Медічі у Флоренції. Медічі був наставником Мікеланджело, він розгледів його талант і всіляко сприяв його творчості. У період з 1490 по 1492 рр. були створені рельєфи «Мадонна біля сходів», «Битва кентаврів», в яких втілився геніальний талант юного майстра. У 1492 році, коли помер Медічі, Мікеланджело повернувся в рідні краї.
У 1496 році на за кардинала, який купив його мармурове творіння – «Купідона», Мікеланджело переїжджає до Риму і працює до 1501 року над скульптурами «Вакх» і «П’єта» в соборі св. Петра. З Риму він повернувся до Флоренції вже відомим і шанованим скульптором. Тут Мікеланджело створює знамениту скульптуру Давида з мармуру (1504), над якою працював довгих три роки.
Мікеланджело приїжджає в Рим в 1505 році для роботи над замовленням папи римського Юлія ІІ. До 1512 роки з перервами майстер працює над створенням гробниці для тата, статуєю Юлія ІІ з бронзи, а також розписує фрески стелі Сікстинської капели (серед них: «Страшний суд», «Потоп»).
Після смерті папи Юлія ІІ в 1513 році, Мікеланджело продовжує роботу над надгробної скульптурою, на яку, за загальними підрахунками, великий скульптор витратив близько сорока років свого життя. З безлічі незавершених частин проекту, закінченою статуєю був лише знаменитий мармуровий Мойсей.
У похилому віці Мікеланджело все більше часу приділяв архітектурі. Новий папа призначив його головним архітектором при реконструкції храму Святого Петра в Римі, де Буонаротті працював безоплатно. Величезний купол собору, спроектований Мікеланджело, був закінчений вже після смерті великого творця.
Помер Мікеланджело 18 лютого 1564 в Римі і був похований у Флоренції в церкві Санта -Кроче.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/mikelandzhelo-biografiya-skorocheno
Составными частями древнерусского города были, как правило, укреплённый детинец (в Северо-Восточной Руси его с XIV века именовали кремлём), примыкающие к нему один-два окольных города, которые также были обнесены укреплениями, и неукреплённый посад[5]. У небольшого города укреплённая часть могла быть только одна — детинец. Соотношение площади детинца к окольному городу в разных случаях сильно варьировало. Детинец обычно существенно уступал по площади окольному городу, однако в некоторых случаях мог быть и больше его, например Вышгородский детинец. В детинцах, как правило, располагались княжеский дворец или резиденция, епископский дворец, храмы, дворы высшей знати и мастерские, обслуживающие потребности княжеского двора. Расположенные в валах клети, вокруг которых насыпалась земля, могли служить жилищами для гарнизона или как складские помещения. В окольном городе и посаде находились торгово-ремесленные постройки. В некоторых случаях, главный собор города мог находиться на территории окольного города (например, Успенский собор Владимира-Волынского).
Базовой ячейкой древнерусского города являлся двор или усадьба, обнесённая забором-частоколом. А. В. Куза отмечает удивительное постоянство границ подобных дворов и внутригородских земельных владений, которые могли сохраняться веками[5]. У владельцев дворов имелись определённые повинности (финансовые, отработочные, военные) и права участия в городском самоуправлении. Усадебная застройка отсутствовала лишь в городах, являвшихся по сути сторожевыми крепостями либо в городах-вотчинах, принадлежавших одному феодалу.