Галичину називають по українським П’ємонтом за аналогією із історичною італійською областю. Однак, варто зауважити, що насправді П’ємонт – це земля, навколо якої відбулося об’єднання італійських земель. В українському ж варіанті Галичина відіграє центр національного відродження. Це питання є й досі спірним. Однак, зерно раціональності в цьому є, адже неможливо ігнорувати праці Михайла Грушевського, який використовує такого роду твердження («Український П’ємонт та інші).
Якщо ж, зрештою, говорити на титульну тематику, то Галичина асоціюється із духовним та культурним центром для українців, де леліється та зберігається спадщина задля подальшої соборності українських земель. Таким чином, культурний рух мав перетворитися у політичний задля розв’язання українського питання.
Так, в історичному контексті ми можемо споглядати Галичину як міст із Наддніпрянщиною, як каталізатор утворення єдиної та, головне, незалежної держави. Прояви національного духу та відродження на цих землях ми вже гаємо у 19 столітті, коли та сама Галичина поряд із Закарпаттям та Буковиною були під владою Австрії. Головними двигунами були «Руська Трійця», «Головна Руська Рада», «народовці». Далі, важливою подією стало створення культурно-освітнього товариства «Просвіта» (1868 рік). Підхопили хвилю національного відродження у Львові зі створенням Товариства ім. Тараса Шевченка (1873 рік).
Таким чином, Галичина стає тим осередком, де об’єдналися сили для розвитку українських цінностей всієї України. Саме в цей період зв'язок між двома частинами України сильно зміцнюється. Вже з кінця 19 століття, у Галичині виникають політичні партії українського спрямування. Тобто рух перетворюється із суто культурного у дійсно політичний. Попри всі негаразди, з якими зіштовхнулася Галичина, вона стає осередком українського національно-політичного руху.
Наступним важливим етапом стає рух за самостійність України (промова М. Міхновського «Самостійна Україна»). Ці ідеї стали ідеалами галицької молоді. Ще до початку Першої світової війни, Галичина стала оповита різними закладами, які підтримували ідеї самостійної України.
Попри критику та звання Галичини, як українського П’ємонту міфом, можна чітко прослідкувати важливу роль даної території для розвитку українського відродження.
Галичину називають по українським П’ємонтом за аналогією із історичною італійською областю. Однак, варто зауважити, що насправді П’ємонт – це земля, навколо якої відбулося об’єднання італійських земель. В українському ж варіанті Галичина відіграє центр національного відродження. Це питання є й досі спірним. Однак, зерно раціональності в цьому є, адже неможливо ігнорувати праці Михайла Грушевського, який використовує такого роду твердження («Український П’ємонт та інші).
Якщо ж, зрештою, говорити на титульну тематику, то Галичина асоціюється із духовним та культурним центром для українців, де леліється та зберігається спадщина задля подальшої соборності українських земель. Таким чином, культурний рух мав перетворитися у політичний задля розв’язання українського питання.
Так, в історичному контексті ми можемо споглядати Галичину як міст із Наддніпрянщиною, як каталізатор утворення єдиної та, головне, незалежної держави. Прояви національного духу та відродження на цих землях ми вже гаємо у 19 столітті, коли та сама Галичина поряд із Закарпаттям та Буковиною були під владою Австрії. Головними двигунами були «Руська Трійця», «Головна Руська Рада», «народовці». Далі, важливою подією стало створення культурно-освітнього товариства «Просвіта» (1868 рік). Підхопили хвилю національного відродження у Львові зі створенням Товариства ім. Тараса Шевченка (1873 рік).
Таким чином, Галичина стає тим осередком, де об’єдналися сили для розвитку українських цінностей всієї України. Саме в цей період зв'язок між двома частинами України сильно зміцнюється. Вже з кінця 19 століття, у Галичині виникають політичні партії українського спрямування. Тобто рух перетворюється із суто культурного у дійсно політичний. Попри всі негаразди, з якими зіштовхнулася Галичина, вона стає осередком українського національно-політичного руху.
Наступним важливим етапом стає рух за самостійність України (промова М. Міхновського «Самостійна Україна»). Ці ідеї стали ідеалами галицької молоді. Ще до початку Першої світової війни, Галичина стала оповита різними закладами, які підтримували ідеї самостійної України.
Попри критику та звання Галичини, як українського П’ємонту міфом, можна чітко прослідкувати важливу роль даної території для розвитку українського відродження.