Написати план з підтемами
типу
1 Одяг
а) Сумки
б) Штани
Текст
Козацьке військове мистецтво
У численних походах і боях українське козацтво виробило самобутнє військове мистецтво, техніку ведення бою як на суші, так і на воді. Козаки були озброєні самопалами або рушницями, пістолями, шаблями, списами, користувалися луками й стрілами, добре стріляли з гармат. По Дніпру і морю плавали на човнах — чайках або байдаках, які вміщували 50–70 осіб.
Морські походи козаки здійснювали на швидкохідних чайках (20 м завдовжки, 4 м завширшки; швидкість до 15 км/год; 20 козаків-веслярів, до 70 — бойовий екіпаж із 4–6 гарматами). У похід звичайно вирушало 80–150 чайок.
Запорожці майстерно билися шаблями, були гарними вершниками й бездоганно володіли технікою ведення як наступальних, так і оборонних боїв. Перекидали вози голоблями наперед, зв’язували їх ланцюгами і вели бій табором. Як писав Боплан, сотня козаків у таборі не побоїться ні тисячі поляків, ні кількох тисяч татар. За Боплана, козаки мали міцне здоров’я, були витривалими, легко переносили холод і голод, спеку і спрагу, на війні були невтомними, відважними, хоробрими й сміливими, понад усе цінували життя, але не шкодували його в боротьбі за віру і правду української землі.
Безмірна хоробрість, безстрашна мужність і героїзм, глибокий патріотизм запорозьких козаків викликали повагу й подив усього світу. Турецький хроніст XVI ст. Наїма так писав про українських козаків: «Можна з певністю сказати, що не знайти на землі людей сміливіших, які б так мало дбали про своє життя і так мало боялися б смерті».
Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії
Запорізькі козаки мали найтісніші зв’язки з донськими козаками. Багато донських козаків приходили в Запорізьку Січ і жили тут, а на Дон ходили й жили там запорожці. Запорізьке козацтво разом із донським, зміцнюючись, ставало дедалі надійнішою перешкодою татарам і туркам, захищало українські землі від турецько-татарських руйнувань.
Дедалі частішими були походи козаків на володіння турків і татар, тому що ці народи не припиняли своїх набігів на українські землі, громили ворожі війська і визволяли невільників. У 1574 р. відбувся похід козаків на Молдову на до молдовському господареві Івоні, який виступив проти Туреччини. У 1577–1578 рр. у Молдову ходили козаки під проводом Івана Підкови, який після розгрому загонів турецьких військ і зайняття столиці Ясс був проголошений господарем Молдови. Але в 1578 р. під натиском значної сили турецького війська і молдовських бояр Підкова змушений був відійти в Україну. Козацький ватажок був заарештований і за рішенням польського сейму (на вимогу турецького султана) скараний у Львові 16 червня 1578 р. Героїчний образ Підкови оспівав Т. Г. Шевченко в поемі «Іван Підкова».
Одним із перших видатних козацьких ватажків, які очолювали морські походи козаків на турецько-татарські володіння, був Самійло Кішка. У 70-ті роки XVI ст. він потрапив у турецький полон і пробув там майже 25 років.
У 1599 р. недалеко від міста Гезлева (тепер Євпаторія) на Чорному морі Кішка підняв на галері повстання невільників-гребців, які перебили яничарів і повернулися в Україну. Ставши гетьманом реєстрового козацтва (1599–1602), Кішка водив у 1600 р. козаків у складі польсько-шляхетського війська на Волощину, а в 1601–1602 рр. — на Лівонію, де й загинув. Повстання невільників під проводом Кішки оспіване в українській народній думі «Самійло Кішка».
Формування реєстрового козацтва
Козацькі походи на Крим, Молдову та інші підвладні туркам землі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Польський уряд, щоб уникнути цих складнощів, вирішив узяти заможнішу частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити «свавілля» решти козаків, повернути волелюбців у панське ярмо.
У 1572 р. коронний гетьман (головнокомандувач польських військ) Ю. Язловецький за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа набрав на державну службу загін із 300 козаків. Вони були внесені у спеціальні списки (реєстр), звідси й пішла їхня назва «реєстрові козаки». У 1578 р. до реєстру були включені 500 осіб, у 1583 р. — 600, у 1590 р. — 1000. Але кількісним збільшенням реєстрового козацтва уряд не досягав поставленої мети: реєстрові козаки часто виступали спільно з нереєстровими.
Образование:
В начале XI в. после падения Кимакского каганата на территории Казахстана образовалось новое сильное государство тюркоязычных племен — Кыпчакское ханство. Кыпчаки вытеснили из низовьев Сырдарьи и междуречья Урала и Волги племена огузов и вплотную подошли к границам Хорезма.
Система управления войском по существующей традиции состояла из правого и левого крыльев. Ставка более сильного и влиятельного правого крыла находилась на берегу реки Урал (Яик) на месте города Сарай, а ставка левого крыла - в присыр- дарьинеком городе Сыгнак. Подразделение системы управления на два крыла было рассчитано на нерушимое поддержание ханской власти на западе правым крылом, на востоке - левым.
С XI века почти на всей территории Казахстана, кроме Жетысу, властвовали кыпчаки. Укрепление социально-экономического положения ханства требовало расширения его границ. Кыпчаки стали стремиться к захвату южных городов Казахстана и Средней Азии и южных степных районов Руси.
В настоящее время живут в Костанайской, Кызылординской, Павлодарской, Карагандинской, Акмолинской,
Северо- Казахстанской и Туркестанской
областях Казахстана. А также в Республике Дагестан (Ногайский район), Омской области и Алтайском крае России.
Кыпчакское племя состоял из двух групп. Первая – западное объединение кыпчаков, куда входили 11 племен, в их числе: ельбори, токсоба, йетиоба, дурут и др. Вторая – восточное объединение кыпчаков, которое состояло из 16-ти племен. Ведущим из племен были бори (волки), которых называли «ельбори» (народ волков).
Власть принадлежала турк-казахам. Так как ханство образовалось в казахских землях и большая часть население казахи.
Столица— Сыгнак.
Кыпчакское ханство окончательно пало под натиском монгольского нашествия и территория вошла в состав улуса Джучи.
Объяснение: надеюсь
Защищая свою территорию от внешних врагов и совершая завоевательные походы с целью расширения границ своего государства, каганат постоянно находился в состоянии войны с соседними странами. Например, имеются сведения, что в IX веке кимаки захватили часть земель «девяти огузов», а в X веке - город Жамлекес в Восточном Туркестане. Вместе с тем кимаки совершали набеги и на сибирских кыргызов, живших на берегах Енисея. С присырдарьинскими огузами они находились то в дружественных отношениях, то вторгались в их земли. Видимо, это наложило отпечаток на схожесть языка, быта, культуры, обычаев и традиций кимаков, кыпчаков и огузов.
Однако со второй половины X века на кимакские земли часто стали нападать войска государства Караханидов. По некоторым сведениям, совершая военные походы, они доходили до Иртыша. Такие походы в XI веке повторялись многократно. Вследствие таких походов Кимакский каганат постепенно пришел в упадок. Падение Кимакского каганата произошло по двум причинам. Во-первых, внутри страны шла постоянная междоусобная борьба с вождями кып- чакских племен, во-вторых, главная угроза исходила от тюркоязычных кочевых племен, двинувшихся на Запад и нанесших на своем пути значительный удар по кимако-кыпчакским племенам.
Сорри кратко не получилось