напишите историю. Корректно ли утверждение историков о государственно-монополистическом характере развития капитализма в нашей стране в начале ХХ века?
У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
Щербина Федор Андреевич (1849-1936) - выдающийся земский статистик, экономист, историк, этнограф писатель и публицист, член-корреспондент Петербургской Академии наук (с 1904), автор ряда фундаментальных трудов, ученый, получивший признание современников, в том числе и за рубежом. Родился в Кубанской области, в семье священника из казаков, I la третьем году жизни потерял отца, остался на попечении матери и родственников. В 1861 г. был определен в Войсковое духовное училище в Екатеринодаре, а по окончании училища (в 1866 г.) поступил в Кавказскую духовную семинарию в Ставрополе. Высшее образование получил в Петровской (ныне Тимирязевской) с.-х. академии и Новороссийском (Одесском) университете. Участвовал в народническом революционном движении, несколько раз подвергался арестам и ссылкам. За «хождение в народ» был подвергнут арест}', сослан сначала в Вятскую, а затем в Вологодскую губернию, где пробыл с 1874 по 1877 г, В ссылке начал заниматься изучением общинного быта России, стал регулярно печататься в «Отечественных записках», «Русской мысли», «Русских ведомостях», «Северном вестнике» по проблемам земельной общины и артельного движения. Ему пришлось «пропутешествовать» по всем этапам и тюрьмам - с крайнего юга на крайний север (самая знаменитая высылка - в Вологодскую губернию). В 1884-1903 гг. заведовал Воронежским земским статистическим бюро. В 1907 г. избран в Кубанской области во II Государственную думу. Примкнул к казачьей группе и к партии народных социалистов.
У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
Щербина Федор Андреевич (1849-1936) - выдающийся земский статистик, экономист, историк, этнограф писатель и публицист, член-корреспондент Петербургской Академии наук (с 1904), автор ряда фундаментальных трудов, ученый, получивший признание современников, в том числе и за рубежом. Родился в Кубанской области, в семье священника из казаков, I la третьем году жизни потерял отца, остался на попечении матери и родственников. В 1861 г. был определен в Войсковое духовное училище в Екатеринодаре, а по окончании училища (в 1866 г.) поступил в Кавказскую духовную семинарию в Ставрополе. Высшее образование получил в Петровской (ныне Тимирязевской) с.-х. академии и Новороссийском (Одесском) университете. Участвовал в народническом революционном движении, несколько раз подвергался арестам и ссылкам. За «хождение в народ» был подвергнут арест}', сослан сначала в Вятскую, а затем в Вологодскую губернию, где пробыл с 1874 по 1877 г, В ссылке начал заниматься изучением общинного быта России, стал регулярно печататься в «Отечественных записках», «Русской мысли», «Русских ведомостях», «Северном вестнике» по проблемам земельной общины и артельного движения. Ему пришлось «пропутешествовать» по всем этапам и тюрьмам - с крайнего юга на крайний север (самая знаменитая высылка - в Вологодскую губернию). В 1884-1903 гг. заведовал Воронежским земским статистическим бюро. В 1907 г. избран в Кубанской области во II Государственную думу. Примкнул к казачьей группе и к партии народных социалистов.
Объяснение: