Опрацювавши цей параграф, ви зможете: пояснювати, якими були умови розвитку культури на українських землях у XVI ст.; характеризувати розвиток української мови в цей період; розповідати про розвиток шкільництва; визначати основні досягнення у книговиданні й літописанні; пояснювати поняття і терміни «сім вільних наук», «слов’яно-греко-латинська школа», «колегія», «академія», «Острозька Біблія».
1. Як у другій половині XIV — XV ст. розвивалася на українських землях освіта? 2. Як розпочалося українське книговидання? 3. Як у цей період на українських землях продовжувалася традиція літописання?
1. Умови розвитку української культури в XVI ст.
Період XVI ст. характеризується подальшим розвитком української культури. Проте умови, у яких він відбувався, були досить складними.
Головною передумовою розвитку культури будь-якого народу є наявність власної держави. На жаль, відсутність державності в українців у цей період спричинила залежність розвитку культури від політики урядів країн, у складі яких перебували українські землі.
Унаслідок Люблінської унії 1569 р. в межах однієї держави опинилася більша частина українських земель. Це, з одного боку, сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси полонізації та окатоличення українців. Важливе місце в культурному розвитку цього періоду належало церкві. Укладення Берестейської унії 1596 р. призвело до поглиблення кризи православної церкви та втрати нею свого привілейованого становища в суспільстві, що негативно позначилося на розвитку української культури.
У XVI ст. українська культура зазнавала впливу культурно-ідеологічних течій, що панували в цей час у Європі. Із заходу на схід українськими землями поширювалися віяння, пов’язані з Відродженням, Реформацією та Контрреформацією. Українські культурні діячі, сприймаючи нові європейські ідеї цієї доби, шукали в них шляхи розв’язання тогочасних проблем своєї Батьківщини.
2. Розвиток української мови.
У XVI ст. писемну мову українців і білорусів називали руською. У Великому князівстві Литовському вона була офіційною мовою, якою були написані Литовські статути, здійснювалося діловодство в судах і установах тощо.
У текстах багатьох тогочасних документів дослідники визначають вплив усної народної мови. Вважається, що в XVI ст. в руській мові під впливом усного народного мовлення з’являються риси української літературної мови.
Осма́нская импе́рия (осман. دولت عالیه عثمانیه — Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye[7]), также Оттома́нская империя, Оттома́нская По́рта или просто По́рта[8] — государство, созданное в 1299 году турками-османами под предводительством удж-бея Османа Гази на северо-западе Малой Азии[9].
После падения Византии в 1453 году Османское государство превратилось в империю и стало султанатом. Падение Константинополя явилось важнейшим событием в развитии турецкой государственности, так как после 1453 года Османская империя окончательно закрепилась в Европе, что является важной характеристикой современной Турции. Правление османской династии длилось 623 года, с 27 июля[10][прим. 1] 1299 года по 2 ноября 1922 года, когда монархия была упразднена после поражения Османской империи в Первой мировой войне, подписания Лозаннского мирного договора и образования Турецкой республики.
В XVI—XVII веках Османская империя достигла наивысшей точки своего влияния. В этот период империя османов была одной из самых могущественных стран мира — многонациональное, многоязычное государство, простиравшееся от южных границ Священной Римской империи — окраин Вены, Королевства Венгрия и Речи Посполитой на севере, до Йемена и Эритреи на юге, от Алжира на западе, до Каспийского моря на востоке[11]. Под её владычеством находилась бо́льшая часть Юго-Восточной Европы, Западная Азия и Северная Африка[12]. В правление султана Селима I (1512—1520) османское государство стало халифатом.
В начале XVII века империя состояла из 32 провинций и многочисленных вассальных государств, некоторые из которых были позже захвачены ею — в то время как другим была предоставлена автономия[прим. 2][13].
Столицей империи был Константинополь (ныне Стамбул). Контролируя Средиземноморье, Османская империя являлась связующим звеном Европы и стран Востока на протяжении шести веков.
После международного признания Великого национального собрания Турции, 29 октября 1923 года, вскоре после подписания Лозаннского мирного договора (24 июля 1923 года), было провозглашено создание Турецкой Республики, являвшейся преемницей Османской империи. 3 марта 1924 года был окончательно ликвидирован Османский халифат. Полномочия и обязанности халифата были переданы Великому национальному собранию Турции[14].
Опрацювавши цей параграф, ви зможете: пояснювати, якими були умови розвитку культури на українських землях у XVI ст.; характеризувати розвиток української мови в цей період; розповідати про розвиток шкільництва; визначати основні досягнення у книговиданні й літописанні; пояснювати поняття і терміни «сім вільних наук», «слов’яно-греко-латинська школа», «колегія», «академія», «Острозька Біблія».
1. Як у другій половині XIV — XV ст. розвивалася на українських землях освіта? 2. Як розпочалося українське книговидання? 3. Як у цей період на українських землях продовжувалася традиція літописання?
1. Умови розвитку української культури в XVI ст.
Період XVI ст. характеризується подальшим розвитком української культури. Проте умови, у яких він відбувався, були досить складними.
Головною передумовою розвитку культури будь-якого народу є наявність власної держави. На жаль, відсутність державності в українців у цей період спричинила залежність розвитку культури від політики урядів країн, у складі яких перебували українські землі.
Унаслідок Люблінської унії 1569 р. в межах однієї держави опинилася більша частина українських земель. Це, з одного боку, сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси полонізації та окатоличення українців. Важливе місце в культурному розвитку цього періоду належало церкві. Укладення Берестейської унії 1596 р. призвело до поглиблення кризи православної церкви та втрати нею свого привілейованого становища в суспільстві, що негативно позначилося на розвитку української культури.
У XVI ст. українська культура зазнавала впливу культурно-ідеологічних течій, що панували в цей час у Європі. Із заходу на схід українськими землями поширювалися віяння, пов’язані з Відродженням, Реформацією та Контрреформацією. Українські культурні діячі, сприймаючи нові європейські ідеї цієї доби, шукали в них шляхи розв’язання тогочасних проблем своєї Батьківщини.
2. Розвиток української мови.
У XVI ст. писемну мову українців і білорусів називали руською. У Великому князівстві Литовському вона була офіційною мовою, якою були написані Литовські статути, здійснювалося діловодство в судах і установах тощо.
У текстах багатьох тогочасних документів дослідники визначають вплив усної народної мови. Вважається, що в XVI ст. в руській мові під впливом усного народного мовлення з’являються риси української літературної мови.
Объяснение:
на
Османская империя
Осма́нская импе́рия (осман. دولت عالیه عثمانیه — Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye[7]), также Оттома́нская империя, Оттома́нская По́рта или просто По́рта[8] — государство, созданное в 1299 году турками-османами под предводительством удж-бея Османа Гази на северо-западе Малой Азии[9].
После падения Византии в 1453 году Османское государство превратилось в империю и стало султанатом. Падение Константинополя явилось важнейшим событием в развитии турецкой государственности, так как после 1453 года Османская империя окончательно закрепилась в Европе, что является важной характеристикой современной Турции. Правление османской династии длилось 623 года, с 27 июля[10][прим. 1] 1299 года по 2 ноября 1922 года, когда монархия была упразднена после поражения Османской империи в Первой мировой войне, подписания Лозаннского мирного договора и образования Турецкой республики.
В XVI—XVII веках Османская империя достигла наивысшей точки своего влияния. В этот период империя османов была одной из самых могущественных стран мира — многонациональное, многоязычное государство, простиравшееся от южных границ Священной Римской империи — окраин Вены, Королевства Венгрия и Речи Посполитой на севере, до Йемена и Эритреи на юге, от Алжира на западе, до Каспийского моря на востоке[11]. Под её владычеством находилась бо́льшая часть Юго-Восточной Европы, Западная Азия и Северная Африка[12]. В правление султана Селима I (1512—1520) османское государство стало халифатом.
В начале XVII века империя состояла из 32 провинций и многочисленных вассальных государств, некоторые из которых были позже захвачены ею — в то время как другим была предоставлена автономия[прим. 2][13].
Столицей империи был Константинополь (ныне Стамбул). Контролируя Средиземноморье, Османская империя являлась связующим звеном Европы и стран Востока на протяжении шести веков.
После международного признания Великого национального собрания Турции, 29 октября 1923 года, вскоре после подписания Лозаннского мирного договора (24 июля 1923 года), было провозглашено создание Турецкой Республики, являвшейся преемницей Османской империи. 3 марта 1924 года был окончательно ликвидирован Османский халифат. Полномочия и обязанности халифата были переданы Великому национальному собранию Турции[14].