Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.
Всё дальше уходит Великая Отечественная война в но память о ней жива. Как можно забыть наши невосполнимые жертвы, принесённые во имя победы над самым коварным и жестоким врагом – фашизмом. Четыре военных года по тяжести пережитого не могут сравниться ни с какими другими годами нашей истории. Важнейшей чертой минувшей войны был её всенародный характер. Пусть не все рисковали в одинаковой степени, но отдавали себя без остатка во имя грядущей победы, которая досталась нам очень дорогой ценой. Но память человека со временем ослабевает. К тому же все меньше становится ветеранов, тех, кто войну и мог бы рассказать о ней. Если в документах и произведениях искусства не будут отражены самопожертвование и стойкость народа, то горький опыт лет забудется. А этого нельзя допустить. Тема Великой Отечественной войны на протяжении десятилетий питает литературу и искусство. О жизни человека на войне снято немало прекрасных фильмов, созданы замечательные произведения литературы. Но самым главным в разговоре на эту тему является сохранение меры и такта в отношении к правде войны, к ее участникам
Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.