Геркулес является одним из самых известных героев в греческой и римской мифологии. Его жизнь была нелегкой - он пережил много испытаний и выполнил множество непростых задач - но наградой за его страдания было обещание, что он будет жить вечно среди богов на горе Олимп.
Геркулес - римский герой и бог. Геркулес был сыном Зевса, царя богов и смертной женщины Алкмены. Он совершал удивительные подвиги, в том числе боролся со смертью и дважды путешествовал в подземный мир. Это было потому, что Гера, жена Зевса, знала, что Геракл был незаконнорожденным сыном ее мужа, и пыталась уничтожить его.
Аполлон понимал, что преступление Геракла не было его виной - мстительные действия Геры не были секретом - но все же он настоял, чтобы молодой человек помирился. Он приказал Геркулесу выполнить 12 «героических подвигов» для микенского царя Эвриста. Аполлон объявил, что, как только Геркулес выполнит все труды, он избавится от своей вины и достигнет бессмертия.
Объяснение:
Согласно мифу, Геркулес был сильным и смелым; его деяния были многочисленны и могущественны, но он также переносил ужасные трудности, которые могли бы сокрушить меньшее существо. Он был ярким примером греческой мужественности, образцом для подражания и героем. Храмы, посвященные ему, можно найти по всему средиземноморскому побережью.
Етногенез українців, так чи інакше пов’язаний з історією
східних слов’ян, становить центральне питання в межах усієї національної української
історіографії. Не є винятком і сучасний процес історіописання археологами, присвячений аналізу цієї проблематики. Після зникнення панування комуністичної ідеології в
науковій думці та відродження на теренах колишнього Радянського Союзу національних
історіографічних шкіл, згідно влучного Г. Касьянова, відбулася актуалізація питання щодо визначення власного національного «я» й окреслення «образу Іншого» [1, 15]. У межах «нових» східнослов’янських держав такими «іншими» насамперед
виявилися саме спільноти східних слов’ян, зокрема їхній етнічний розвиток.
Відшліфована схема східнослов’янського етногенезу за радянської доби виявилася не
такою вже й непорушною, але стверджувати, що фахівцям відразу вдалося вирішити це
питання незаангажовано та об’єктивно також не доводиться. Більше того (як з’ясувалося
невдовзі), це питання набуло ще помітнішої політизації й ідеологічного забарвлення, що
безсумнівно лише перешкоджає встановленню наукової істини. Хоча, аналізуючи сучасну українську історіографію цієї проблеми, можна відзначити й доволі ґрунтовне
Геркулес является одним из самых известных героев в греческой и римской мифологии. Его жизнь была нелегкой - он пережил много испытаний и выполнил множество непростых задач - но наградой за его страдания было обещание, что он будет жить вечно среди богов на горе Олимп.
Геркулес - римский герой и бог. Геркулес был сыном Зевса, царя богов и смертной женщины Алкмены. Он совершал удивительные подвиги, в том числе боролся со смертью и дважды путешествовал в подземный мир. Это было потому, что Гера, жена Зевса, знала, что Геракл был незаконнорожденным сыном ее мужа, и пыталась уничтожить его.
Аполлон понимал, что преступление Геракла не было его виной - мстительные действия Геры не были секретом - но все же он настоял, чтобы молодой человек помирился. Он приказал Геркулесу выполнить 12 «героических подвигов» для микенского царя Эвриста. Аполлон объявил, что, как только Геркулес выполнит все труды, он избавится от своей вины и достигнет бессмертия.
Объяснение:
Согласно мифу, Геркулес был сильным и смелым; его деяния были многочисленны и могущественны, но он также переносил ужасные трудности, которые могли бы сокрушить меньшее существо. Он был ярким примером греческой мужественности, образцом для подражания и героем. Храмы, посвященные ему, можно найти по всему средиземноморскому побережью.
Етногенез українців, так чи інакше пов’язаний з історією
східних слов’ян, становить центральне питання в межах усієї національної української
історіографії. Не є винятком і сучасний процес історіописання археологами, присвячений аналізу цієї проблематики. Після зникнення панування комуністичної ідеології в
науковій думці та відродження на теренах колишнього Радянського Союзу національних
історіографічних шкіл, згідно влучного Г. Касьянова, відбулася актуалізація питання щодо визначення власного національного «я» й окреслення «образу Іншого» [1, 15]. У межах «нових» східнослов’янських держав такими «іншими» насамперед
виявилися саме спільноти східних слов’ян, зокрема їхній етнічний розвиток.
Відшліфована схема східнослов’янського етногенезу за радянської доби виявилася не
такою вже й непорушною, але стверджувати, що фахівцям відразу вдалося вирішити це
питання незаангажовано та об’єктивно також не доводиться. Більше того (як з’ясувалося
невдовзі), це питання набуло ще помітнішої політизації й ідеологічного забарвлення, що
безсумнівно лише перешкоджає встановленню наукової істини. Хоча, аналізуючи сучасну українську історіографію цієї проблеми, можна відзначити й доволі ґрунтовне