Теорія походження слов’ян та історіографія проблеми генезису українського народу.
Витоки українського народу та початок його історії тісно пов’язані з проблемою походження слов’янства. Показово, що прабатьківщина слов’ян територіально співпадає з ядром українських етнічних територій і займає північно-західну Україну (Волинь, Прикарпаття, Поділля, Київщину).
Підгрунтя слов’ян у східній Європі, їх первісне розселення, питання про слов’янську прабатьківщину й початок племінної диференціації – всі ці питання ще й досі не вирішені наукою одностайно. Оскільки українці належать до слов’ян, то очевидно, що з’явились вони не раніше появи слов’янства взагалі. Сучасна наука дає змогу говорити про прасловнські племена з рубежу нашої ери, а про справжніх слов’ян лише з V ст. Отже, є всі наукові підстави стверджувати, що праукраїнці з’явилися на історичній арені не раніше появи слов’янства у середені І тис. н. е.
На основі письмових археологічних, лінгвістичних, онтографічних, антропологічних та інших сфер вже протягом багатьох сторіч дослідники намагаються відшукати прабатьківщину слов’ян. Результатами цих пошуків стала поява дунайської, скіфо-сарматської, вісло-дніпровської, вісло-одерської, дніпро-одерської та інших теорій. І хоч питання про прабатьківщину слов’ян досі залишається відкритим, все ж напрацьований у пошуках формули слов’янського етногенезу матеріал дає змогу з певною вірогідністю встановити не тільки ареал виникнення і формування слов’ян та напрямки його розселення, а й відтворити портрет середньовічного слов’янства.
Визначення місця історичної прабатьківщини слов’ян – ключ до розуміння вітчизняної історії. Одну із певних спроб вирішити питання етногенезу слов’ян зробив літописець Нестор. У своїй “Повісті минулих літ” він писав: “По довгих же часа сіли слов’яни на Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. От тих слов’ян розійшлися вони по землі і сформувалися іменами своїми, - (од того), де сіли, на котрому місці”. Фактично цією фразою і було започатковано дунайську теорію походження слов’ян, яка протягом ХІІІ-ХV ст. була домінуючою у працях польських і чеських хроністів. Прихильниками цієї теорії в подальшому стали відомі російські історики ХІХ ст. С.Соловйов, М.Погодін, В.Ключевський. Зокрема В.Ключевський уявляв, що початкове розселення слов’ян було в районах Карпат аж до VІІ ст., коли вони рушили звідти на схід і на північний схід.
У добу середньовіччя з’явилась ще одна версія вирішення проблеми слов’янського етногенезу скіфо-сарматська, або азіатська теорія, викладена на сторінках Боварської хроніки (ІХ ст.). Ця теорія базується на визнанні предками слов’ян скіфів і сарматів, які пройшовши маршем з Передньої Азії узбережжя Чорного моря, врешті-решт осіли у південній частині Східної Європи. Саме тут і сформувався той центр, звідти з тих часів вони розселились на північ і схід.
Відповідь:
Теорія походження слов’ян та історіографія проблеми генезису українського народу.
Витоки українського народу та початок його історії тісно пов’язані з проблемою походження слов’янства. Показово, що прабатьківщина слов’ян територіально співпадає з ядром українських етнічних територій і займає північно-західну Україну (Волинь, Прикарпаття, Поділля, Київщину).
Підгрунтя слов’ян у східній Європі, їх первісне розселення, питання про слов’янську прабатьківщину й початок племінної диференціації – всі ці питання ще й досі не вирішені наукою одностайно. Оскільки українці належать до слов’ян, то очевидно, що з’явились вони не раніше появи слов’янства взагалі. Сучасна наука дає змогу говорити про прасловнські племена з рубежу нашої ери, а про справжніх слов’ян лише з V ст. Отже, є всі наукові підстави стверджувати, що праукраїнці з’явилися на історичній арені не раніше появи слов’янства у середені І тис. н. е.
На основі письмових археологічних, лінгвістичних, онтографічних, антропологічних та інших сфер вже протягом багатьох сторіч дослідники намагаються відшукати прабатьківщину слов’ян. Результатами цих пошуків стала поява дунайської, скіфо-сарматської, вісло-дніпровської, вісло-одерської, дніпро-одерської та інших теорій. І хоч питання про прабатьківщину слов’ян досі залишається відкритим, все ж напрацьований у пошуках формули слов’янського етногенезу матеріал дає змогу з певною вірогідністю встановити не тільки ареал виникнення і формування слов’ян та напрямки його розселення, а й відтворити портрет середньовічного слов’янства.
Визначення місця історичної прабатьківщини слов’ян – ключ до розуміння вітчизняної історії. Одну із певних спроб вирішити питання етногенезу слов’ян зробив літописець Нестор. У своїй “Повісті минулих літ” він писав: “По довгих же часа сіли слов’яни на Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. От тих слов’ян розійшлися вони по землі і сформувалися іменами своїми, - (од того), де сіли, на котрому місці”. Фактично цією фразою і було започатковано дунайську теорію походження слов’ян, яка протягом ХІІІ-ХV ст. була домінуючою у працях польських і чеських хроністів. Прихильниками цієї теорії в подальшому стали відомі російські історики ХІХ ст. С.Соловйов, М.Погодін, В.Ключевський. Зокрема В.Ключевський уявляв, що початкове розселення слов’ян було в районах Карпат аж до VІІ ст., коли вони рушили звідти на схід і на північний схід.
У добу середньовіччя з’явилась ще одна версія вирішення проблеми слов’янського етногенезу скіфо-сарматська, або азіатська теорія, викладена на сторінках Боварської хроніки (ІХ ст.). Ця теорія базується на визнанні предками слов’ян скіфів і сарматів, які пройшовши маршем з Передньої Азії узбережжя Чорного моря, врешті-решт осіли у південній частині Східної Європи. Саме тут і сформувався той центр, звідти з тих часів вони розселились на північ і схід.
Пояснення:
= )