Іван Самойлович був сином священика. Він отримав добру освіту і пішов у козаччину. Завдяки освіті він незабаром отримав чин сотника у Гадяцькому полку й перебував у м. Веприку. Потім у званні військового товариша він став чернігівським наказним полковником.
Самойлович перейшов на бік гетьмана Брюховецького, а після його смерті приєднався до прихильників промосковської орієнтації й був обраний генеральним суддею. Після відставки Многогрішного, Самойловича у 1672 році було обрано гетьманом Лівобережної України на раді у Конотопі. У 1674 році Самойлович почав війну з Дорошенком і у Переяславі противники Дорошенка проголосили його гетьманом Правобережної України. Самойлович вів постійні війни з турками й татарами за Правобережжя. У 1677 році Туреччина проголосила гетьманом Правобережної України Ю. Хмельниченка. Хоча турецьке військо було зупинене та відігнане силами Самойловича та Ромодановського під Чигирином, але 1678 року воно знов прийшло під Чигирин. Місто було спалене, але 5 серпня 1678 року турків все ж таки було розгромлено. Перемога козаків, одначе, не дала вагомого зиску.
Треба зазначити, що Самойловича не шанували в Україні за його пиху та ненаситну жадобу. “Спершу ця людина була до всіх ласкава й покірна, — писав про Самойловича його сучасник, — але коли він закріпився у своїй владі й розбагатів, то став гордим та зухвалим”. Підчас війни з турками вороги Самойловича, у тому числі Мазепа, обвинуватили його в ігноруванні наказів Голіцина, який був головнокомандувачем московського війська, й саме тим фактом пояснювали невдачі кампанії. Голіцин скористався з цього, щоб реабілітувати себе. Внаслідок цих інтриг, а також і з об'єктивних обставин Самойловича у 1687 році було знято з посади гетьмана та відправлено у вигнання спершу до Орла, а потім до Тобольська, де він і помер у 1690 році.
Одним из важнейших инструментов разрушения крестьянской общины стала политика массового переселения крестьян за Урал. Форсируя этот процесс, правительство хотело ослабить земельный голод во внутренних губерниях России, а главное — отправить миллионы безземельных и бунтующих крестьян подальше от помещичьих имений — в Сибирь, где было много пустующей земли. Переселенцев на длительное время освобождали от налогов. В собственность они получали участок земли (15 га на главу семьи и 45 га на остальных членов семьи), денежное пособие — 200 рублей на семью; мужчин освобождали от воинской повинности.
В первые годы после революции 1905 — 1907 ir. переселение шло быстрыми темпами. В последующий период этот процесс несколько замедлился. Всего же с 1906 по 1914 i. в Сибирь переселились 3 млн. 40 тыс. человек. Однако переселенческое ведомство плохо подготовилось к перевозке и устройству на новых местах огромной массы людей, поэтому часть переселенцев возвратилась обратно (524 тыс., или 17%).
Несмотря на все недостатки, переселенческая политика имела прогрессивное значение. Увеличилось население Сибири Новоселы освоили более 30 млн. десятин пустующей земли, построили тысячи сел, дав толчок развитию производительных сил Сибири. Становление земельных отношений в переселенческих районах шло именно в том направлении, о котором говорил П. А. Столыпин, — создавались крепкие единоличные хозяйства. Новым явлением стало широкое распространение кооперации — объединений крестьян для совместною сбыта и переработки сельскохозяйственной продукции
Кооперация значительно снизила цены на рынке, оказывала не только зажиточным и средним слоям деревни, по и беднякам. На 1 января 1917 г. в стране насчитывалось 63 тыс. различных видов кооперативов. Сельская кооперация обслуживала 94 млн. человек, или 82,5% деревенского населения
Іван Самойлович Іван Самойлович1672-1687
Правління 1672-1687
Обрання 17 червня 1672
Попередник Дем'ян Многогрішний
Наступник Іван Мазепа
Біографічні дані
Дата народження невідомо
Ходорків
Дата смерті 1690
Тобольськ
Дружина Марія Іванівна Голуб
Діти Семен, Григорій, Яків, Параска, Анастасія
Династія Самойловичі
Батько Самійло
Іван Самойлович був сином священика. Він отримав добру освіту і пішов у козаччину. Завдяки освіті він незабаром отримав чин сотника у Гадяцькому полку й перебував у м. Веприку. Потім у званні військового товариша він став чернігівським наказним полковником.
Самойлович перейшов на бік гетьмана Брюховецького, а після його смерті приєднався до прихильників промосковської орієнтації й був обраний генеральним суддею. Після відставки Многогрішного, Самойловича у 1672 році було обрано гетьманом Лівобережної України на раді у Конотопі. У 1674 році Самойлович почав війну з Дорошенком і у Переяславі противники Дорошенка проголосили його гетьманом Правобережної України. Самойлович вів постійні війни з турками й татарами за Правобережжя. У 1677 році Туреччина проголосила гетьманом Правобережної України Ю. Хмельниченка. Хоча турецьке військо було зупинене та відігнане силами Самойловича та Ромодановського під Чигирином, але 1678 року воно знов прийшло під Чигирин. Місто було спалене, але 5 серпня 1678 року турків все ж таки було розгромлено. Перемога козаків, одначе, не дала вагомого зиску.
Треба зазначити, що Самойловича не шанували в Україні за його пиху та ненаситну жадобу. “Спершу ця людина була до всіх ласкава й покірна, — писав про Самойловича його сучасник, — але коли він закріпився у своїй владі й розбагатів, то став гордим та зухвалим”. Підчас війни з турками вороги Самойловича, у тому числі Мазепа, обвинуватили його в ігноруванні наказів Голіцина, який був головнокомандувачем московського війська, й саме тим фактом пояснювали невдачі кампанії. Голіцин скористався з цього, щоб реабілітувати себе. Внаслідок цих інтриг, а також і з об'єктивних обставин Самойловича у 1687 році було знято з посади гетьмана та відправлено у вигнання спершу до Орла, а потім до Тобольська, де він і помер у 1690 році.
Одним из важнейших инструментов разрушения крестьянской общины стала политика массового переселения крестьян за Урал. Форсируя этот процесс, правительство хотело ослабить земельный голод во внутренних губерниях России, а главное — отправить миллионы безземельных и бунтующих крестьян подальше от помещичьих имений — в Сибирь, где было много пустующей земли. Переселенцев на длительное время освобождали от налогов. В собственность они получали участок земли (15 га на главу семьи и 45 га на остальных членов семьи), денежное пособие — 200 рублей на семью; мужчин освобождали от воинской повинности.
В первые годы после революции 1905 — 1907 ir. переселение шло быстрыми темпами. В последующий период этот процесс несколько замедлился. Всего же с 1906 по 1914 i. в Сибирь переселились 3 млн. 40 тыс. человек. Однако переселенческое ведомство плохо подготовилось к перевозке и устройству на новых местах огромной массы людей, поэтому часть переселенцев возвратилась обратно (524 тыс., или 17%).
Несмотря на все недостатки, переселенческая политика имела прогрессивное значение. Увеличилось население Сибири Новоселы освоили более 30 млн. десятин пустующей земли, построили тысячи сел, дав толчок развитию производительных сил Сибири. Становление земельных отношений в переселенческих районах шло именно в том направлении, о котором говорил П. А. Столыпин, — создавались крепкие единоличные хозяйства. Новым явлением стало широкое распространение кооперации — объединений крестьян для совместною сбыта и переработки сельскохозяйственной продукции
Кооперация значительно снизила цены на рынке, оказывала не только зажиточным и средним слоям деревни, по и беднякам. На 1 января 1917 г. в стране насчитывалось 63 тыс. различных видов кооперативов. Сельская кооперация обслуживала 94 млн. человек, или 82,5% деревенского населения