Территориальное ядро — южная часть Балканского полуострова (Балканская, или материковая Греция), острова Эгейского моря и западное побережье Малой Азии.
На северо-западе граничила с Иллирией, на северо-востоке — с Македонией, на западе омывалась Ионическим (Сицилийским), а на востоке — Эгейским и Фракийским морями. Включала три региона — Северную Грецию, Среднюю Грецию и Пелопоннес. Северная Греция горным хребтом Пинд делилась на западную (Эпир) и восточную (Фессалия) части. Средняя Греция отграничивалась от Северной горами Тимфрест и Эта и состояла из десяти областей (с запада на восток): Акарнания, Этолия, Локрида Озольская, Дорида, Фокида, Локрида Эпикнемидская, Локрида Опунтская, Беотия, Мегарида и Аттика. Пелопоннес соединялся с остальной Грецией узким (до 6 км) Коринфским перешейком.
Центральной областью Пелопоннеса была Аркадия, которая граничила на западе с Элидой, на юге с Мессенией и Лаконией, на севере с Ахайей, на востоке с Арголидой, Флиунтией и Сикионией; в крайнем северо-восточном углу полуострова располагалась Коринфия. Островная Греция насчитывала несколько сот островов (самые крупные — Крит и Эвбея), образовывавших три больших архипелага — Киклады на юго-западе Эгейского моря, Спорады в восточной и северной его части и Ионические острова в восточной части Ионического моря. Балканская Греция в основном — гористая страна (её пронизывают с севера на юг два ответвления Динарских Альп) с чрезвычайно изрезанной береговой линией и многочисленными заливами (самые крупные — Амбракийский, Коринфский, Мессенский, Лаконский, Арголидский, Саронический, Малийский и Пагасейский)
Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
Объяснение:
Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб
Территориальное ядро — южная часть Балканского полуострова (Балканская, или материковая Греция), острова Эгейского моря и западное побережье Малой Азии.
На северо-западе граничила с Иллирией, на северо-востоке — с Македонией, на западе омывалась Ионическим (Сицилийским), а на востоке — Эгейским и Фракийским морями. Включала три региона — Северную Грецию, Среднюю Грецию и Пелопоннес. Северная Греция горным хребтом Пинд делилась на западную (Эпир) и восточную (Фессалия) части. Средняя Греция отграничивалась от Северной горами Тимфрест и Эта и состояла из десяти областей (с запада на восток): Акарнания, Этолия, Локрида Озольская, Дорида, Фокида, Локрида Эпикнемидская, Локрида Опунтская, Беотия, Мегарида и Аттика. Пелопоннес соединялся с остальной Грецией узким (до 6 км) Коринфским перешейком.
Центральной областью Пелопоннеса была Аркадия, которая граничила на западе с Элидой, на юге с Мессенией и Лаконией, на севере с Ахайей, на востоке с Арголидой, Флиунтией и Сикионией; в крайнем северо-восточном углу полуострова располагалась Коринфия. Островная Греция насчитывала несколько сот островов (самые крупные — Крит и Эвбея), образовывавших три больших архипелага — Киклады на юго-западе Эгейского моря, Спорады в восточной и северной его части и Ионические острова в восточной части Ионического моря. Балканская Греция в основном — гористая страна (её пронизывают с севера на юг два ответвления Динарских Альп) с чрезвычайно изрезанной береговой линией и многочисленными заливами (самые крупные — Амбракийский, Коринфский, Мессенский, Лаконский, Арголидский, Саронический, Малийский и Пагасейский)
.
Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
Объяснение:
Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб