1В 1904 году гереро подняли восстание. Немецкий генерал [[Трота, Лотар фон|Лотар фон Трота]] [[Геноцид племён гереро и нама|применил против них политику геноцида]] в [[Битва при Ватерберге|битве при Ватерберге]], что заставило гереро мигрировать на запад от пустыни [[Калахари]]. К концу 1905 года выжило только 16 тысяч гереро из 80. Сопротивление нама было раздавлено в 1907 году. Все земли и весь скот нама и гереро конфисковали. Из-за уменьшения населения рабочую силу начали завозить с [[Овамболенд|овамбо]]
2Чума [[крупный рогатый скот|крупного рогатого скота]] между 1896 и 1897 годами разрушила основу экономики гереро и нама и замедлила продвижение белых. Немцы продолжали превращать Намибию в землю белых переселенцев, захватывая земли и отбирая скот и даже пробуя экспортировать гереро на работы в Южную Африку
Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.
Фактичною метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це давало змогу встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85 % населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».
Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.
Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих вчинків, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3 % усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що вони зможуть колективізувати не більше 20 % селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30 %). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, вочевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.
1В 1904 году гереро подняли восстание. Немецкий генерал [[Трота, Лотар фон|Лотар фон Трота]] [[Геноцид племён гереро и нама|применил против них политику геноцида]] в [[Битва при Ватерберге|битве при Ватерберге]], что заставило гереро мигрировать на запад от пустыни [[Калахари]]. К концу 1905 года выжило только 16 тысяч гереро из 80. Сопротивление нама было раздавлено в 1907 году. Все земли и весь скот нама и гереро конфисковали. Из-за уменьшения населения рабочую силу начали завозить с [[Овамболенд|овамбо]]
2Чума [[крупный рогатый скот|крупного рогатого скота]] между 1896 и 1897 годами разрушила основу экономики гереро и нама и замедлила продвижение белых. Немцы продолжали превращать Намибию в землю белых переселенцев, захватывая земли и отбирая скот и даже пробуя экспортировать гереро на работы в Южную Африку
Объяснение:
Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.
Фактичною метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це давало змогу встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85 % населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».
Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.
Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих вчинків, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3 % усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що вони зможуть колективізувати не більше 20 % селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30 %). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, вочевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.