Роман Мстиславич (ок. 1152 — 19 июня 1205) — великий князь киевский (1204). Князь новгородский (1168-1170), владимирский (1170-1187, с 1188), галицкий (1188, с 1199) из династии Рюриковичей. Галицко-Волынский летописец титулует его "самодержцем всея Руси»и "властителем Русской земли". Основатель сильного Галицко-Волынского княжества и патриарх монаршего правящего рода Романовичей. Считался современниками самым могущественным из всех русских (древнеукраинских) князей конца XII-начала XIII века, за что был прозван " Великим "
Якщо коротко - він був одним з небагатьох, хто складав дійсну загрозу більшовицьким намірам. Ще за часів Центральної Ради він діяв у напрямі створення армії, всупереч іншм діячам - таким як пацифіст Винниченко. Він роззброював більшовиків Києва в 1917 і певний час очолював ГКСУ. У Директорії (1919-20) ж він відігравав роль лідера, як ідейного, так і діяльного. На посту голови Директорії він прямо боровся з більшовиками, прагнув відкритої війни з РСФСР (замість замовчення окупації), чого і досяг, хоч і запізно (19 січня 1919, після захоплення Чернігова, Полтави).До того ж, він мав популярність серед молоді, зокрема в Галичині. З його ініціативи об'єналися 22 січня 1919 року ЗУНР та УНР.
Тобто, він був саме тією фігурою, знищити авторитет якої більшовикам варто було в першу чергу для просування власних ідей та інтересів населенням.
Роман Мстиславич (ок. 1152 — 19 июня 1205) — великий князь киевский (1204). Князь новгородский (1168-1170), владимирский (1170-1187, с 1188), галицкий (1188, с 1199) из династии Рюриковичей. Галицко-Волынский летописец титулует его "самодержцем всея Руси»и "властителем Русской земли". Основатель сильного Галицко-Волынского княжества и патриарх монаршего правящего рода Романовичей. Считался современниками самым могущественным из всех русских (древнеукраинских) князей конца XII-начала XIII века, за что был прозван " Великим "
Объяснение:
Якщо коротко - він був одним з небагатьох, хто складав дійсну загрозу більшовицьким намірам. Ще за часів Центральної Ради він діяв у напрямі створення армії, всупереч іншм діячам - таким як пацифіст Винниченко. Він роззброював більшовиків Києва в 1917 і певний час очолював ГКСУ. У Директорії (1919-20) ж він відігравав роль лідера, як ідейного, так і діяльного. На посту голови Директорії він прямо боровся з більшовиками, прагнув відкритої війни з РСФСР (замість замовчення окупації), чого і досяг, хоч і запізно (19 січня 1919, після захоплення Чернігова, Полтави).До того ж, він мав популярність серед молоді, зокрема в Галичині. З його ініціативи об'єналися 22 січня 1919 року ЗУНР та УНР.
Тобто, він був саме тією фігурою, знищити авторитет якої більшовикам варто було в першу чергу для просування власних ідей та інтересів населенням.