1) 16 января 27 года до н. э. Гай Юлий Цезарь Октавиан Август стал первым императором Римской империи. Он оставался у власти более 40 лет.
2) где-то 150 год до н.э
3) до 59 года до н.э
4) Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э. Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса.
5) 30 год до н. э. — аннексия Египта Римской империей. I век — начало распространения христианства.
11 лютого 1900 року в Харкові постала перша політична партія Наддніпрянщини - Революційна українська партія (РУП). Постала завдяки студентству, яке вже самою її назвою чітко задекларувало прагнення докорінних змін існуючого ладу.
Важливим завданням партії було залучення активної української молоді саме до української, а не російських організацій. РУП заснували Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Каменський. Програмою партії проголосили працю одного з основоположників українського націоналізму Миколи Міхновського "Самостійна Україна". В ній, у формі переосмислення Переяславської угоди з юридичної точки зору, викристалізовувалась ключова ідея - "Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Карпатських гір аж по Кавказькі". Нарешті український націоналізм направлявся у дієве політичне русло, відійшовши від традиційного вишиваного холопництва та обмеженого культурництва. Нарешті він озвався не лише піснями, а й офіційно заявив про себе мовою документів, давши початок українському політичному життю. Проте, незважаючи на такий колосальний прорив, організаційна структура партії була далекою від ідеалу. До цього призвело поєднання в її лавах людей різних поглядів - націоналістів, народників, драгоманівців та соціал-демократів. Як наслідок, за час існування РУП гаємо поступовий регрес її політичних та ідеологічних тенденцій, перехід від національних до марксистських гасел, від вимоги незалежності - до автономії. В партії, початково задекларованій як самостійницькій, вже у 1902 році переважають соціалістичні та автономістські настрої, що змусило групу націоналістів на чолі з Міхновським відокремитися та утворити Українську народну партію.
У 1903 році в РУП офіційно відмовилися від програми "Самостійна Україна". Рупівці розкритикували відсутність у ній соціальних положень, не розуміючи основної, актуальної й нині ідеї соціального визволення лише на базі національного. Інтелігенти побоялися слова "національний", звикнувши вважати себе меншими та гіршими. З часом РУП відмовилась від пропаганди страйків і озброєних виступів та зосередилась на культуро-просвітницькій діяльності. Політичну свідомість українців намагались підносити за до журналів "Гасло", газет "Селянин" та "Праця", а також брошур "Добра Новина", "Дядько Дмитро", "Чи є тепер панщина", "Власна земля", "Страйк і бойкот", "Народна справа", історична серія "Козаччина".
З посиленням популярності соціалістичних ідей в партії наростають конфлікти, а то й відверті скандали. М. Порш пропонував поєднати націоналізм з марксизмом, Д. Антонович стверджував, що національне питання не є суттєвим для робітника і селянина, інша ж група рупівців на чолі з М. Меленевським взагалі вступила до Російської соціал-демократичної робітничої партії. 1904 року в РУП з'явилася нова програма, що містила деякі соціал-економічні вольності, а також надію на щасливе перебування автономної України в оновленій демократичній Росії. Після перейменування у 1905 році Революційної української партії в Українську соціал-демократичну робітничу, партія поступово зникла з політичної арени, остаточно втративши свій вплив та початкове націоналістичне, революційне обличчя.
Безперечно, незважаючи на всі недоліки, Революційна українська партія мала величезне історичне значення саме завдяки першості у створенні політичного об'єднання Наддніпрянської України. Всі помилки наших попередників повинні враховуватися нами сьогодні. Саме тому, перш ніж прийняти панацею об'єднання, про яку усі так люблять говорити, треба думати, як, коли і, головне - з ким об'єднуватися, щоб дійсно утворити сильну опозицію, а не дискредитувати себе перед народом.
1) 16 января 27 года до н. э. Гай Юлий Цезарь Октавиан Август стал первым императором Римской империи. Он оставался у власти более 40 лет.
2) где-то 150 год до н.э
3) до 59 года до н.э
4) Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э. Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса.
5) 30 год до н. э. — аннексия Египта Римской империей. I век — начало распространения христианства.
ответы не точные, но это то, что смогла.
Революцио́нная украи́нская па́ртия
11 лютого 1900 року в Харкові постала перша політична партія Наддніпрянщини - Революційна українська партія (РУП). Постала завдяки студентству, яке вже самою її назвою чітко задекларувало прагнення докорінних змін існуючого ладу.
Важливим завданням партії було залучення активної української молоді саме до української, а не російських організацій. РУП заснували Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Каменський. Програмою партії проголосили працю одного з основоположників українського націоналізму Миколи Міхновського "Самостійна Україна". В ній, у формі переосмислення Переяславської угоди з юридичної точки зору, викристалізовувалась ключова ідея - "Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Карпатських гір аж по Кавказькі". Нарешті український націоналізм направлявся у дієве політичне русло, відійшовши від традиційного вишиваного холопництва та обмеженого культурництва. Нарешті він озвався не лише піснями, а й офіційно заявив про себе мовою документів, давши початок українському політичному життю. Проте, незважаючи на такий колосальний прорив, організаційна структура партії була далекою від ідеалу. До цього призвело поєднання в її лавах людей різних поглядів - націоналістів, народників, драгоманівців та соціал-демократів. Як наслідок, за час існування РУП гаємо поступовий регрес її політичних та ідеологічних тенденцій, перехід від національних до марксистських гасел, від вимоги незалежності - до автономії. В партії, початково задекларованій як самостійницькій, вже у 1902 році переважають соціалістичні та автономістські настрої, що змусило групу націоналістів на чолі з Міхновським відокремитися та утворити Українську народну партію.
У 1903 році в РУП офіційно відмовилися від програми "Самостійна Україна". Рупівці розкритикували відсутність у ній соціальних положень, не розуміючи основної, актуальної й нині ідеї соціального визволення лише на базі національного. Інтелігенти побоялися слова "національний", звикнувши вважати себе меншими та гіршими. З часом РУП відмовилась від пропаганди страйків і озброєних виступів та зосередилась на культуро-просвітницькій діяльності. Політичну свідомість українців намагались підносити за до журналів "Гасло", газет "Селянин" та "Праця", а також брошур "Добра Новина", "Дядько Дмитро", "Чи є тепер панщина", "Власна земля", "Страйк і бойкот", "Народна справа", історична серія "Козаччина".
З посиленням популярності соціалістичних ідей в партії наростають конфлікти, а то й відверті скандали. М. Порш пропонував поєднати націоналізм з марксизмом, Д. Антонович стверджував, що національне питання не є суттєвим для робітника і селянина, інша ж група рупівців на чолі з М. Меленевським взагалі вступила до Російської соціал-демократичної робітничої партії. 1904 року в РУП з'явилася нова програма, що містила деякі соціал-економічні вольності, а також надію на щасливе перебування автономної України в оновленій демократичній Росії. Після перейменування у 1905 році Революційної української партії в Українську соціал-демократичну робітничу, партія поступово зникла з політичної арени, остаточно втративши свій вплив та початкове націоналістичне, революційне обличчя.
Безперечно, незважаючи на всі недоліки, Революційна українська партія мала величезне історичне значення саме завдяки першості у створенні політичного об'єднання Наддніпрянської України. Всі помилки наших попередників повинні враховуватися нами сьогодні. Саме тому, перш ніж прийняти панацею об'єднання, про яку усі так люблять говорити, треба думати, як, коли і, головне - з ким об'єднуватися, щоб дійсно утворити сильну опозицію, а не дискредитувати себе перед народом.
Объяснение: