Після підкорення Англії нормандським герцогом Вільгельмом Завойовником і його коронації у 1066 р., впродовж наступних декількох століть долі Англії та Франції були тісно пов’язані. Англійські королі, як володарі великих територій у Франції, вважалися васалами французьких королів.
Особливістю розвитку Англії в XI – на початку XIV ст. було формування централізованої держави зі становим представництвом. Посилення королівської влади розпочалося ще за правління Вільгельма І Завойовника (1066-1087 рр.). Зокрема він уперше в середньовічній Європі 1086 р. здійснив перепис населення й земель, а також запровадив поділ країни на графства, очолювані королівськими шерифами.
Правнук Вільгельма І, Генріх ІІ Плантаґенет (1154-1189 рр.), крім Англії, успадкував чимало володінь у Франції. Вони значно збільшилися після одруження Генріха ІІ з герцогинею Алієнорою Аквітанською. У придане він отримав південно-західну Францію, залишаючись при цьому васалом французького короля. Для зміцнення центральної влади Генріх ІІ здійснив декілька реформ. За судовою реформою кожна вільна людина могла за певну плату отримати дозвіл на розгляд своєї справи не в феодальному, а в королівському суді присяжних. За військовою реформою обов’язкова служба рицарів у королівському війську (40 днів на рік) могла бути замінена сплатою “щитових грошей”, за які утримувалися найманці. За лісовою реформою усі ліси Англії оголошувалися власністю короля, який мав необмежені права на користування ними.
По смерті Генріха ІІ престол успадкував його син Річард І Левове Серце (1189-1199 рр.). Він був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але досить поганим королем. За все своє правління він провів в Англії лише кілька місяців. Бажання здобути славу непереможного рицаря штовхало Річарда до участі в хрестових походах і війнах проти Франції. У цей час Англією замість нього правив королівський намісник.
Ставший великим князем еще в трехлетнем возрасте (в 1533 г.) Иван IV правил до 1584 г., причем в 1547 г. он стал первым царем всея Руси.
Казанские походы
Постоянная угроза и набеги со стороны Казанского ханства заставили молодого царя предпринять на его земли три похода: в 1547 – 48 гг., в 1549 – 50 гг. и в 1552 г.
Первые два были неудачными, зато в результате второго Казань была взята, к власти в ней приведен протеже русского царя Александр Шуйский, а также учреждена архиерейская кафедра во главе с архиепископом.
Астраханские походы
Чтобы перехватить у него контроль над нижним течением Волги, русские войска дважды ходили походом на Астраханское ханство. Оба раза Астрахань взяли без боя, однако лишь в результате второго похода (1556 г.) ханство было подчинено полностью.
Крымские походы
Крымское ханство регулярно совершало набеги на русские земли, и в 1558 и 1559 гг. Иван IV направлял свои войска на Крым. Ему удалось разбить крымскую армию и разорить Гезелев. И, хотя в 1571 г. крымский хан смог захватить и сжечь Москву, уже в следующем году русская армия разбила крымское войско под своей столицей.
Война со Швецией
Причиной войны стало недовольство Швеции тем, что Русь перестала пользоваться транзитом через шведские земли для торговли с Англией. Продолжалась она с 1554 по 1557 гг. В результате было заключено сорокалетнее перемирие на условиях Руси.
Ливонская война
Началась в 1558 г. из-за того, что русский царь решил обеспечить себе выход к Балтике в обход Ганзы и Ливонии. Поначалу русским войскам сопутствовал успех, однако после того, как в войну вступила Польша, и ее армия не только отвоевала большую часть ливонских городов, но и вторглась на русские земли, в 1582 г. был заключен невыгодный для Московской Руси Ям-Запольский мир, который свел на нет все успехи Руси в Ливонской войне. Отношения с Англией после того, как одно из английских судов обнаружило путь в земли Московской Руси, русский царь поспешил завязать торговые отношения с Англией, передав права на торговлю лондонской «Московской компании» и отправив в 1556 г. в Лондон свое посольство.
Итоги
Московская Русь при Иване IV стала сильным независимым государством с мощными оборонными рубежами и широкими международными связями.
Після підкорення Англії нормандським герцогом Вільгельмом Завойовником і його коронації у 1066 р., впродовж наступних декількох століть долі Англії та Франції були тісно пов’язані. Англійські королі, як володарі великих територій у Франції, вважалися васалами французьких королів.
Особливістю розвитку Англії в XI – на початку XIV ст. було формування централізованої держави зі становим представництвом. Посилення королівської влади розпочалося ще за правління Вільгельма І Завойовника (1066-1087 рр.). Зокрема він уперше в середньовічній Європі 1086 р. здійснив перепис населення й земель, а також запровадив поділ країни на графства, очолювані королівськими шерифами.
Правнук Вільгельма І, Генріх ІІ Плантаґенет (1154-1189 рр.), крім Англії, успадкував чимало володінь у Франції. Вони значно збільшилися після одруження Генріха ІІ з герцогинею Алієнорою Аквітанською. У придане він отримав південно-західну Францію, залишаючись при цьому васалом французького короля. Для зміцнення центральної влади Генріх ІІ здійснив декілька реформ. За судовою реформою кожна вільна людина могла за певну плату отримати дозвіл на розгляд своєї справи не в феодальному, а в королівському суді присяжних. За військовою реформою обов’язкова служба рицарів у королівському війську (40 днів на рік) могла бути замінена сплатою “щитових грошей”, за які утримувалися найманці. За лісовою реформою усі ліси Англії оголошувалися власністю короля, який мав необмежені права на користування ними.
По смерті Генріха ІІ престол успадкував його син Річард І Левове Серце (1189-1199 рр.). Він був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але досить поганим королем. За все своє правління він провів в Англії лише кілька місяців. Бажання здобути славу непереможного рицаря штовхало Річарда до участі в хрестових походах і війнах проти Франції. У цей час Англією замість нього правив королівський намісник.
я отримала за це ів
кратко;
Ставший великим князем еще в трехлетнем возрасте (в 1533 г.) Иван IV правил до 1584 г., причем в 1547 г. он стал первым царем всея Руси.
Казанские походы
Постоянная угроза и набеги со стороны Казанского ханства заставили молодого царя предпринять на его земли три похода: в 1547 – 48 гг., в 1549 – 50 гг. и в 1552 г.
Первые два были неудачными, зато в результате второго Казань была взята, к власти в ней приведен протеже русского царя Александр Шуйский, а также учреждена архиерейская кафедра во главе с архиепископом.
Астраханские походы
Чтобы перехватить у него контроль над нижним течением Волги, русские войска дважды ходили походом на Астраханское ханство. Оба раза Астрахань взяли без боя, однако лишь в результате второго похода (1556 г.) ханство было подчинено полностью.
Крымские походы
Крымское ханство регулярно совершало набеги на русские земли, и в 1558 и 1559 гг. Иван IV направлял свои войска на Крым. Ему удалось разбить крымскую армию и разорить Гезелев. И, хотя в 1571 г. крымский хан смог захватить и сжечь Москву, уже в следующем году русская армия разбила крымское войско под своей столицей.
Война со Швецией
Причиной войны стало недовольство Швеции тем, что Русь перестала пользоваться транзитом через шведские земли для торговли с Англией. Продолжалась она с 1554 по 1557 гг. В результате было заключено сорокалетнее перемирие на условиях Руси.
Ливонская война
Началась в 1558 г. из-за того, что русский царь решил обеспечить себе выход к Балтике в обход Ганзы и Ливонии. Поначалу русским войскам сопутствовал успех, однако после того, как в войну вступила Польша, и ее армия не только отвоевала большую часть ливонских городов, но и вторглась на русские земли, в 1582 г. был заключен невыгодный для Московской Руси Ям-Запольский мир, который свел на нет все успехи Руси в Ливонской войне. Отношения с Англией после того, как одно из английских судов обнаружило путь в земли Московской Руси, русский царь поспешил завязать торговые отношения с Англией, передав права на торговлю лондонской «Московской компании» и отправив в 1556 г. в Лондон свое посольство.
Итоги
Московская Русь при Иване IV стала сильным независимым государством с мощными оборонными рубежами и широкими международными связями.