1846-го в Києві було створено Кирило-Мефодіївське братство з його національно-українською програмою проте вже наступного року товариство було викрито, а його учасників і прихильників заарештовано, а потім засуджено до тривалих термінів заслання. Невдовзі революція 1848 р. стала нетривалим підготовчим етапом національно-культурного відродження і сприяла розгортанню динамічного політичного руху галицьких українців. Потужними рушійними силами тут були організуюча роль УГКЦ і, до певної міри, політика Відня, що використовував русинів у боротьбі з польським домінуванням в Галичині. Виникали національні організації, очолені Головною Руською Радою з місцевими осередками, з'явилась українська преса. Згуртуванню національних сил сприяли вибори до парламенту та діяльність у ньому українських депутатів, а також робота делегатів-українців у Слов'янському з'їзді. Було розроблено національно-політичну програму, в якій проголошено єдність усіх українців і висунуто гасло поділу «коронного краю Галичини» з метою подолання переваги поляків у населеній переважно українцями Східній Галичині. Проте в умовах австрійського неоабсолютизму політичні національні організації зійшли зі сцени, а репрезентований клерикалами-консерваторами та русофілами-старорусинами національний рух втратив свої позиції.
Тим часом українська інтелігенція Росії, скористалася відносно ліберальною тогочасною політикою. Літератори та історики в Петербурзі гуртувалися навколо журналу «Основа», з'явилася мережа громадських товариств. Опісля січневого повстання 1863 р. (в якому взяла участь значна частина українців) почалися переслідування зародків «українофільського» руху, що розглядався як «польська інтрига». Це пояснювалося тим, що польський національний рух розвивався пліч-о-пліч з українським одночасно. Валуєвським указом українській мові було відмовлено в праві на існування, а друкування книжок цією «неіснуючою» мовою заборонено. На початку 70-х рр. були відроджені громади, а в інтелектуальних колах Києва університетські професори В. Антонович і М. Драгоманов окреслили більш диференційовані національно-політичні програми. Однак умови для розгортання національно-культурного руху незабаром погіршилися. Відбулися чергові репресивні акції, зокрема Емський указ.
Від середини 60-х рр., пожвавлюється національний рух у Галичині. Передумовою цього стало утвердження австрійського конституціоналізму, що гарантував основні громадські права та уможливлював політичну активність. Консервативне «москвофільське» угруповування почало втрачати популярність, поступаючись молодшому поколінню народовців. Засновувалися національні організації, як-то, «Просвіта» 1868 р., що з до численних читалень поширювала народну освіту та виховувала національну свідомість. В 1873 р. засновується культурно-наукове Товариство ім. Шевченка, і у 80-х рр. виникають перші українські кооперативи. Агітацію в середовищі селянства провадились разом з греко-католицьким кліром. Це сприяло успіхові, але в той же час змушувало ставити значно поміркованіші цілі. Тому такі інтелектуали, як І. Франко і М. Павлик, стали ініціаторами радикальної та соціалістичної течії, що розвивалася під впливом ідей Драгоманова, який з політичних мотивів 1876 р. емігрував з Росії. Вони заснували 1890 р. першу сформовану українську політичну партію — Русько-українську радикальну партію. Було створено патріотичні спортивні товариства: «Сокіл», на кшталт чеського, і «Січ», швидко розвивалася україномовна періодика.
На загал зародження українського націоналізму відбулось на зламі XVIII—XIX ст. як визнання власних культурних особливостей козацько-шляхетської еліти та культурницьких інтересів нової інтелігенції. Саме поняття «націоналізм» було введене в 1880 — 1890-х роках. На той час воно ототожнювалося, головне, з культурним самовизначенням представників української інтелігенції або як альтернатива «шовінізму»
О происхождении слова "казах”. Многие ученые связывают слово казах с названием сакского племени, жившего в VII—IV вв. до н.э. Название этого племени упоминается в древнегреческих и персидских источниках. В них говорится о том, из скольких родов оно состоит, где расположено. Описываются традиции, обычаи, одежда представителей
племени.
Ученые предполагают, что этноним "казах” — это производное от названий родов: "сак”, "кас-пи”, "кас”, "каз”, "хаз”, "аз”, "ка-сак”. По предположению академика Н.Я. Мара и чешского ученого Б. Грозного, название произошло от слов "касак” и "кесек”. Это мнение поддерживали академик А.Х. Маргулан, историк М. Ахинжанов, писатель С. Муканов, русские ученые.
А.Х. Маргулан ссылается на то, что до сих пор в Младшем жузе имеются небольшие племена: "казар-уг” и "бери-шилик”. Русский ученый А.Н. Бернштам, долго изучавший историю происхождения казахов, сравнивая данные археологических раскопок с фактами письменной литературы, приходит к выводу, что слово "казах” произошло от объединения названий прикаспийских и сакских племен. По мнению ученого-этнолога А. Абдрахманова, название произошло от слияния двух слов: "каз” и "or” (ок). "Ог” — в древнетюркском языке означает "род, племя”. В таком случае, "каз-ог” — это "племена казов”.По данным исторических документов, во II в. между Каспийским и Аральским морями жили племена "хасов”, "касов” (казахов). Некоторые ученые связывают корни слов "хазары” и "казахи”, доказывая их общность происхождением слов "каз”, "хас”. В подтверждение их мнений можно привести слово "касан терген”, на монгольском языке означающее "арба”, "карета”. По словам ученого А. А. Семенова, арбы, телеги, кареты использовали гунны и кыпчаки. В легенде "Бухарский гость” Ибн Рузбихан, живший в XVI в., писал, что казахи прямо на арбе ставили удивительные жилища — юрты. Поэтому происхождение слова "казак терген” не противоречит возникновению слова "казах” из-за причастности к древним племенам, проживавшим на территории Казахстана.
Итак, подытоживая мнения ученых и исследователей о происхождении слова "казах”, можно сделать два вывода:
— слово "казах” образовалось от объединенного названия племен "кас” (каспи) и "сак”; это название племени;
1846-го в Києві було створено Кирило-Мефодіївське братство з його національно-українською програмою проте вже наступного року товариство було викрито, а його учасників і прихильників заарештовано, а потім засуджено до тривалих термінів заслання. Невдовзі революція 1848 р. стала нетривалим підготовчим етапом національно-культурного відродження і сприяла розгортанню динамічного політичного руху галицьких українців. Потужними рушійними силами тут були організуюча роль УГКЦ і, до певної міри, політика Відня, що використовував русинів у боротьбі з польським домінуванням в Галичині. Виникали національні організації, очолені Головною Руською Радою з місцевими осередками, з'явилась українська преса. Згуртуванню національних сил сприяли вибори до парламенту та діяльність у ньому українських депутатів, а також робота делегатів-українців у Слов'янському з'їзді. Було розроблено національно-політичну програму, в якій проголошено єдність усіх українців і висунуто гасло поділу «коронного краю Галичини» з метою подолання переваги поляків у населеній переважно українцями Східній Галичині. Проте в умовах австрійського неоабсолютизму політичні національні організації зійшли зі сцени, а репрезентований клерикалами-консерваторами та русофілами-старорусинами національний рух втратив свої позиції.
Тим часом українська інтелігенція Росії, скористалася відносно ліберальною тогочасною політикою. Літератори та історики в Петербурзі гуртувалися навколо журналу «Основа», з'явилася мережа громадських товариств. Опісля січневого повстання 1863 р. (в якому взяла участь значна частина українців) почалися переслідування зародків «українофільського» руху, що розглядався як «польська інтрига». Це пояснювалося тим, що польський національний рух розвивався пліч-о-пліч з українським одночасно. Валуєвським указом українській мові було відмовлено в праві на існування, а друкування книжок цією «неіснуючою» мовою заборонено. На початку 70-х рр. були відроджені громади, а в інтелектуальних колах Києва університетські професори В. Антонович і М. Драгоманов окреслили більш диференційовані національно-політичні програми. Однак умови для розгортання національно-культурного руху незабаром погіршилися. Відбулися чергові репресивні акції, зокрема Емський указ.
Від середини 60-х рр., пожвавлюється національний рух у Галичині. Передумовою цього стало утвердження австрійського конституціоналізму, що гарантував основні громадські права та уможливлював політичну активність. Консервативне «москвофільське» угруповування почало втрачати популярність, поступаючись молодшому поколінню народовців. Засновувалися національні організації, як-то, «Просвіта» 1868 р., що з до численних читалень поширювала народну освіту та виховувала національну свідомість. В 1873 р. засновується культурно-наукове Товариство ім. Шевченка, і у 80-х рр. виникають перші українські кооперативи. Агітацію в середовищі селянства провадились разом з греко-католицьким кліром. Це сприяло успіхові, але в той же час змушувало ставити значно поміркованіші цілі. Тому такі інтелектуали, як І. Франко і М. Павлик, стали ініціаторами радикальної та соціалістичної течії, що розвивалася під впливом ідей Драгоманова, який з політичних мотивів 1876 р. емігрував з Росії. Вони заснували 1890 р. першу сформовану українську політичну партію — Русько-українську радикальну партію. Було створено патріотичні спортивні товариства: «Сокіл», на кшталт чеського, і «Січ», швидко розвивалася україномовна періодика.
На загал зародження українського націоналізму відбулось на зламі XVIII—XIX ст. як визнання власних культурних особливостей козацько-шляхетської еліти та культурницьких інтересів нової інтелігенції. Саме поняття «націоналізм» було введене в 1880 — 1890-х роках. На той час воно ототожнювалося, головне, з культурним самовизначенням представників української інтелігенції або як альтернатива «шовінізму»
Объяснение:
О происхождении слова "казах”. Многие ученые связывают слово казах с названием сакского племени, жившего в VII—IV вв. до н.э. Название этого племени упоминается в древнегреческих и персидских источниках. В них говорится о том, из скольких родов оно состоит, где расположено. Описываются традиции, обычаи, одежда представителей
племени.
Ученые предполагают, что этноним "казах” — это производное от названий родов: "сак”, "кас-пи”, "кас”, "каз”, "хаз”, "аз”, "ка-сак”. По предположению академика Н.Я. Мара и чешского ученого Б. Грозного, название произошло от слов "касак” и "кесек”. Это мнение поддерживали академик А.Х. Маргулан, историк М. Ахинжанов, писатель С. Муканов, русские ученые.
А.Х. Маргулан ссылается на то, что до сих пор в Младшем жузе имеются небольшие племена: "казар-уг” и "бери-шилик”. Русский ученый А.Н. Бернштам, долго изучавший историю происхождения казахов, сравнивая данные археологических раскопок с фактами письменной литературы, приходит к выводу, что слово "казах” произошло от объединения названий прикаспийских и сакских племен. По мнению ученого-этнолога А. Абдрахманова, название произошло от слияния двух слов: "каз” и "or” (ок). "Ог” — в древнетюркском языке означает "род, племя”. В таком случае, "каз-ог” — это "племена казов”.По данным исторических документов, во II в. между Каспийским и Аральским морями жили племена "хасов”, "касов” (казахов). Некоторые ученые связывают корни слов "хазары” и "казахи”, доказывая их общность происхождением слов "каз”, "хас”. В подтверждение их мнений можно привести слово "касан терген”, на монгольском языке означающее "арба”, "карета”. По словам ученого А. А. Семенова, арбы, телеги, кареты использовали гунны и кыпчаки. В легенде "Бухарский гость” Ибн Рузбихан, живший в XVI в., писал, что казахи прямо на арбе ставили удивительные жилища — юрты. Поэтому происхождение слова "казак терген” не противоречит возникновению слова "казах” из-за причастности к древним племенам, проживавшим на территории Казахстана.
Итак, подытоживая мнения ученых и исследователей о происхождении слова "казах”, можно сделать два вывода:
— слово "казах” образовалось от объединенного названия племен "кас” (каспи) и "сак”; это название племени;
— слово "казах” означает "вольный человек”.