У другій половині XVII ст. зростало землеволодіння козацькі старшини, яке існувало у двох формах:
• приватно-спадковій, що не залежала від службового становища;
• тимчасово-умовній — землі віддавалися за службу на певний строк або "до смерті".Сільське господарство
Основною галуззю економіки Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України було рільництво.
Основною системою в рільництві залишалося трипілля.
Сільськогосподарськими знаряддями праці були важкі плуги, колісні та безколісні сохи, однозубі й тризубі рала.
На більшій частині краю сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку.
Значно розширилися посівні площі, що зумовлювалося постійним зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію.
Поряд з хліборобством селяни вирощували різноманітну городину та технічні культури (льон, коноплі, тютюн тощо). Розвивалося і садівництво.
Значного поширення набуло тваринництво. У маєтках козацької старшини налічувалися тисячі голів великої рогатої худоби, коней, овець тощо. Дедалі більше уваги приділялося виведенню нових порід великої рогатої худоби, коней тощо.Ремесло
У другій половині XVII ст. розвивалися ремесла. Найбільшого поширення набуло ковальство, теслярство, ткацтво, шевство тощо. В цей період існувало вже 270 різних ремісничих спеціальностей.
Великі міста — Київ, Чернігів, Полтава, Ніжин — стали важливими промисловими і торговими центрами. У них виникали нові ремісничі спеціальності та цехи.
З часом на базі міського ремесла поступово формувалися мануфактури.
Початкові форми мануфактур — це дрібні підприємства, в яких використовувалася ручна реміснича техніка, але вже існував поділ праці.
До таких мануфактур належали підприємства, що виробляли залізо (рудні), скло (гути) тощо. Мануфактурна система утворилася внаслідок втягування в товарно-грошові відносини господарства феодалів.
Протягом другої половини XVII ст. в багатьох містах Лівобережної та Слобідської України виникли нові ремісничі спеціальності та цехи. Ремісники виготовляли товари для місцевих потреб та для продажу.
Объяснение:
Землеволодіння
У другій половині XVII ст. зростало землеволодіння козацькі старшини, яке існувало у двох формах:
• приватно-спадковій, що не залежала від службового становища;
• тимчасово-умовній — землі віддавалися за службу на певний строк або "до смерті".Сільське господарство
Основною галуззю економіки Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України було рільництво.
Основною системою в рільництві залишалося трипілля.
Сільськогосподарськими знаряддями праці були важкі плуги, колісні та безколісні сохи, однозубі й тризубі рала.
На більшій частині краю сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку.
Значно розширилися посівні площі, що зумовлювалося постійним зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію.
Поряд з хліборобством селяни вирощували різноманітну городину та технічні культури (льон, коноплі, тютюн тощо). Розвивалося і садівництво.
Значного поширення набуло тваринництво. У маєтках козацької старшини налічувалися тисячі голів великої рогатої худоби, коней, овець тощо. Дедалі більше уваги приділялося виведенню нових порід великої рогатої худоби, коней тощо.Ремесло
У другій половині XVII ст. розвивалися ремесла. Найбільшого поширення набуло ковальство, теслярство, ткацтво, шевство тощо. В цей період існувало вже 270 різних ремісничих спеціальностей.
Великі міста — Київ, Чернігів, Полтава, Ніжин — стали важливими промисловими і торговими центрами. У них виникали нові ремісничі спеціальності та цехи.
З часом на базі міського ремесла поступово формувалися мануфактури.
Початкові форми мануфактур — це дрібні підприємства, в яких використовувалася ручна реміснича техніка, але вже існував поділ праці.
До таких мануфактур належали підприємства, що виробляли залізо (рудні), скло (гути) тощо. Мануфактурна система утворилася внаслідок втягування в товарно-грошові відносини господарства феодалів.
Протягом другої половини XVII ст. в багатьох містах Лівобережної та Слобідської України виникли нові ремісничі спеціальності та цехи. Ремісники виготовляли товари для місцевих потреб та для продажу.