Образование Арабского Халифата, как государства с административным устройством и системой управления датируется VI в. Арабский Халифат, географически относится к Аравийскому полуострову. Арабские племена того периода принято делить на две группы, а именно, южноарабские (йеменские) и североарабские. Наиболее древнейшее из государств Арабских племен это, Йемен его история относится к I тысячелетию до н.э..
Как и в других крупных государствах, образование Арабского Халифата, обязано объединению, в результате завоеваний, более мелких феодальных государств. Данные земли объединяло похожее хозяйственное устройство, культурой которого являлось земледелие, ремесло и кочевое скотоводство. Отметим, что народы, занимающиеся кочевым скотоводством, имели преимущественно родовые племенные отношения в своем социальном устройстве. Во главе рода был шейх и племенные старейшины - сайды. Шейх с сайдами решали вопросы по завоеванию, наиболее благоприятных для земледелия, скотоводства и торговли земель. Высшими представителями общества являлись «благородные», ими были купцы, потом шли свободные земледельцы, ремесленники и рабы. Также, большая часть скота, принадлежала им, обеспечивая более высокое экономическое состояние и вес в обществе. Таким образом, неминуемо появлялась, общественное разделение на бедных и богатых, так как бедные не имели имущества, они могли зарабатывать только своим трудом, образуя, таким образом, рабовладельческое устройство общества.
Разложение родоплеменного устройство, стало причиной разрушения многовековых связей, что стало бедствием для простых людей. Военные набеги, грабежи и убийства, стали спутниками завоевания земель. Особенно хорошо, разложение родоплеменных отношений видно на истории Хиджаза. Благоприятные природные условия, (район побережья Красного моря), был населен торгово-ремесленными городами: Мекка, Ясриб. Через эти города проходил большой караванный путь с юга на север. Население города стало делиться на богатых купцов-ростовщиков и обездоленных ими бедуинов. Социально-экономический кризис, стал причиной рождения нового класса. Новый класс, стал сторонником другой идеологии, характеризующей появлением религии Ислама. Возникновение Ислама связано с именем Мухаммеда. Он был основателем и предводителем нового порядка, исключающий прежнюю племенную рознь. Он провозглашал, что все арабы должны стать единым народом. Так в начале седьмого века, был окончательно установлен строй мусульманской общины.
Под руководством Мухаммеда, войско занимало новые территории. Племенной сепаратизм был преодолен. В седьмом веке объединение Арабского халифата оформилось окончательно, новое государство закрепилось на международной арене.
Родственники Мухаммеда основали родовую знать, они представляли привилегированную группу общества. Из их число выбирался вождь, предводитель мусульман - Халиф. Ими были завоеваны, Ближний и Средний Восток, Северная Африка. Также в состав Арабского Халифата вошла Аравия.
Источником право в Арабском Халифате был Коран, священное писание. В Коране, были установки на соблюдение морально-нравственных законов. Сунна включенная в Коран, есть ни что иное как сборник притч и преданий, оставленных пророком Мухаммедом. Также Коран является источником судебного и семейного права, определивший ход развития исламского общества. Государственный аппарат Арабского халифата, к тому времени был уже централизованным. Это удалось благодаря тому, что значительная часть земли была в руках у главы государства. В руках Халифа, то есть правителя находился и имамат, представляющий собой духовную власть, а также светская власть, эмират.
Форма правления в Арабском Халифате, была теократическая монархия. Власть стала передаваться по наследству. Центральные органы власти делились на так называемые, диваны. Контролировал, вооружение и оснащение войск, Диван-ал-Джуид, под его властью находились чиновники, которые также распоряжались земельной казной. Деятельность центральных и финансовых органов, осуществляласьДиваном-ал-Хараджом. Строительство дорог, колодцы, управление дорогами и почтой, проходило под руководством Диван-ал-Баридом. Диван-ал-Баридж, обладал очень ценной информацией, и имел высокую значимость, по причине, важности передачи сообщений. Всех вышестоящие органы назначались и находились под управлением Халифа. Управляющие диванами назывались визирями, они сосредоточили в своих руках все управления государством, лишая, таким образом, Халифа полноты власти. В дальнейшем это привело к распаду Арабского Халифата. Это удалось осуществить, благодаря тому, что эмиры, получили возможность создавать свое войско, которое приобретало силу и власть, готовую конкурировать с представителями других эмиров. Местная знать, уже потеряла интерес в единовластии Халифа, и удерживает налоги в свою пользу. Таким образом, произошел неминуемый раскол Арабского Халифата.
Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Образование Арабского Халифата, как государства с административным устройством и системой управления датируется VI в. Арабский Халифат, географически относится к Аравийскому полуострову. Арабские племена того периода принято делить на две группы, а именно, южноарабские (йеменские) и североарабские. Наиболее древнейшее из государств Арабских племен это, Йемен его история относится к I тысячелетию до н.э..
Как и в других крупных государствах, образование Арабского Халифата, обязано объединению, в результате завоеваний, более мелких феодальных государств. Данные земли объединяло похожее хозяйственное устройство, культурой которого являлось земледелие, ремесло и кочевое скотоводство. Отметим, что народы, занимающиеся кочевым скотоводством, имели преимущественно родовые племенные отношения в своем социальном устройстве. Во главе рода был шейх и племенные старейшины - сайды. Шейх с сайдами решали вопросы по завоеванию, наиболее благоприятных для земледелия, скотоводства и торговли земель. Высшими представителями общества являлись «благородные», ими были купцы, потом шли свободные земледельцы, ремесленники и рабы. Также, большая часть скота, принадлежала им, обеспечивая более высокое экономическое состояние и вес в обществе. Таким образом, неминуемо появлялась, общественное разделение на бедных и богатых, так как бедные не имели имущества, они могли зарабатывать только своим трудом, образуя, таким образом, рабовладельческое устройство общества.
Разложение родоплеменного устройство, стало причиной разрушения многовековых связей, что стало бедствием для простых людей. Военные набеги, грабежи и убийства, стали спутниками завоевания земель. Особенно хорошо, разложение родоплеменных отношений видно на истории Хиджаза. Благоприятные природные условия, (район побережья Красного моря), был населен торгово-ремесленными городами: Мекка, Ясриб. Через эти города проходил большой караванный путь с юга на север. Население города стало делиться на богатых купцов-ростовщиков и обездоленных ими бедуинов. Социально-экономический кризис, стал причиной рождения нового класса. Новый класс, стал сторонником другой идеологии, характеризующей появлением религии Ислама. Возникновение Ислама связано с именем Мухаммеда. Он был основателем и предводителем нового порядка, исключающий прежнюю племенную рознь. Он провозглашал, что все арабы должны стать единым народом. Так в начале седьмого века, был окончательно установлен строй мусульманской общины.
Под руководством Мухаммеда, войско занимало новые территории. Племенной сепаратизм был преодолен. В седьмом веке объединение Арабского халифата оформилось окончательно, новое государство закрепилось на международной арене.
Родственники Мухаммеда основали родовую знать, они представляли привилегированную группу общества. Из их число выбирался вождь, предводитель мусульман - Халиф. Ими были завоеваны, Ближний и Средний Восток, Северная Африка. Также в состав Арабского Халифата вошла Аравия.
Источником право в Арабском Халифате был Коран, священное писание. В Коране, были установки на соблюдение морально-нравственных законов. Сунна включенная в Коран, есть ни что иное как сборник притч и преданий, оставленных пророком Мухаммедом. Также Коран является источником судебного и семейного права, определивший ход развития исламского общества. Государственный аппарат Арабского халифата, к тому времени был уже централизованным. Это удалось благодаря тому, что значительная часть земли была в руках у главы государства. В руках Халифа, то есть правителя находился и имамат, представляющий собой духовную власть, а также светская власть, эмират.
Форма правления в Арабском Халифате, была теократическая монархия. Власть стала передаваться по наследству. Центральные органы власти делились на так называемые, диваны. Контролировал, вооружение и оснащение войск, Диван-ал-Джуид, под его властью находились чиновники, которые также распоряжались земельной казной. Деятельность центральных и финансовых органов, осуществляласьДиваном-ал-Хараджом. Строительство дорог, колодцы, управление дорогами и почтой, проходило под руководством Диван-ал-Баридом. Диван-ал-Баридж, обладал очень ценной информацией, и имел высокую значимость, по причине, важности передачи сообщений. Всех вышестоящие органы назначались и находились под управлением Халифа. Управляющие диванами назывались визирями, они сосредоточили в своих руках все управления государством, лишая, таким образом, Халифа полноты власти. В дальнейшем это привело к распаду Арабского Халифата. Это удалось осуществить, благодаря тому, что эмиры, получили возможность создавать свое войско, которое приобретало силу и власть, готовую конкурировать с представителями других эмиров. Местная знать, уже потеряла интерес в единовластии Халифа, и удерживает налоги в свою пользу. Таким образом, произошел неминуемый раскол Арабского Халифата.
Объяснение:
Відповідь:
Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.