Ситуація в Україні після укладення Білоцерківського договору була надто напруженою. Повернення шляхти до своїх маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків проти своїх недавніх ворогів. Полковники замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Почався масовий відхід української людності на Слобожанщину.
На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання як проти польської шляхти, так і проти українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи, щоб розрядити обстановку. 22 травня козаки наблизилися до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом, оточили, а вночі наступного дня наголову розгромили 20-тисячне польськеСам гетьман Калиновський і його штаб полягли у битві. Одна частина козацького війська рушила на Кам’янець-Подільський, а інша на чолі з Тимошем Хмельницьким — на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша Хмельницького й розірвав зв’язки з Польщею.
Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Однак, зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загони з контрольованої гетьманською адміністрацією території.
Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи налаштоване молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на до своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На до тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21—22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс. Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валахію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну.
Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на до Лупулу. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяла участь в обороні міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові.
На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гусятином. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши «упоминки» від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.
Ситуація в Україні після укладення Білоцерківського договору була надто напруженою. Повернення шляхти до своїх маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків проти своїх недавніх ворогів. Полковники замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Почався масовий відхід української людності на Слобожанщину.
На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання як проти польської шляхти, так і проти українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи, щоб розрядити обстановку. 22 травня козаки наблизилися до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом, оточили, а вночі наступного дня наголову розгромили 20-тисячне польськеСам гетьман Калиновський і його штаб полягли у битві. Одна частина козацького війська рушила на Кам’янець-Подільський, а інша на чолі з Тимошем Хмельницьким — на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша Хмельницького й розірвав зв’язки з Польщею.
Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Однак, зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загони з контрольованої гетьманською адміністрацією території.
Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи налаштоване молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на до своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На до тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21—22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс. Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валахію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну.
Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на до Лупулу. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяла участь в обороні міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові.
На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гусятином. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши «упоминки» від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.