саидолим

21.08.2020 12:58 •  История

Опрацюйте рубрику «З Україною в серці» (Алла Горська) (документ № 3). Що вас найбільше вразило у життєвому шляху Алли Горської? Як вона загинула? Чи згідні ви з офіційною версією
слідства? Чому?

Опрацюйте рубрику «З Україною в серці» (Василь Симоненко) (документ № 5). Що вас найбільше
вразило у життєвому шляху Василя Симоненка? Чи вважаєте його побиття на вокзалі збігом обставин?
Чому?

Алла Горська (1929–1970)
Народилася в Ялті, зростала у російськомовному
середовищі. Батько працював у сфері кіно, тому сім’я часто
переїздила. Вищу освіту здобула у Київському художньому
інституті, тут познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Твори успішної випускниці інституту експонували на
багатьох виставках. У 1959 році її прийняли до Спілки
радянських художників України. Працювала в напрямах:
соціалістичний реалізм, радянський нонконформізм і
«наївне мистецтво» (примітивізм).
1961 року вступила до Клубу творчої молоді «Сучасник». Тоді ж перейшла на
українську мову спілкування. У Клубі долучилася до організації літературномистецьких заходів. 22 травня 1963 року взяла участь у покладанні квітів
до пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві. Відтоді це стало традицією. Влада
розцінила вшанування пам’яті Кобзаря як «зухвалу інспірацію буржуазних
націоналістів». Разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком у 1962 році
віднайшла місця поховання розстріляних за наказом органів НКВС у Биківні на
східній околиці Києва, на Васильківському і Лук’янівському кладовищах.
Повідомила про цей факт Київську міську раду. Відтоді художниця потрапила
в поле зору КДБ. У 1964 році створила у співавторстві вітраж «Шевченко. Мати»
в Київському університеті. Каркас, на який мали кріпити скло, творці зумисне
зробили грубим — як ґрати. За ними Кобзар однією рукою пригортав згорьовану
Матір-Україну, а другою високо тримав книжку. Ці зображення супроводжували
рядки: «Возвеличу малих рабів отих німих, я на сторожі коло їх поставлю слово».
Вітраж був визнаний «ідейно ворожим», його знищила адміністрація університету,
а художницю на рік виключили зі Спілки художників. У 1965–1966 роках Україною
прокотилася хвиля арештів дисидентів. За ґратами опинилися багато друзів
Алли Горської. Вона підтримувала їх та їхні сім’ї морально й матеріально.
Написавши протестного листа до Прокурора УРСР про безпідставні арешти, була
викликана у КДБ на серйозну розмову. В 1968 році підписалася під листомпротестом 139 діячів культури й науки до керівників СРСР з вимогою припинити
незаконні політичні судові процеси. Її вдруге виключили зі Спілки художників.
Радянські спецслужби вважали Аллу Горську очільницею підпільної терористичної
бандерівської організації, за нею вели У 1970 році написала
відкритого листа до Верховного суду СРСР про незаконність і жорстокість вироку
щодо дисидента, її друга Валентина Мороза. Через кілька днів її вбили. І хоча
93
Ескіз вітража «Шевченко. Мати». 1964 рік
вбивство слідчий приписував свекрові художниці, громадськість у це не повірила.
На похороні Василь Стус простояв на колінах, а потім зачитав рядки свого вірша
«Ярій, душе!».
Найвідоміші картини Алли Горської: «Вознесіння», «Прип’ять», «Пором»,
«Абетка», «Хліб», «Мати», «Село», «Біля річки», портрети Тараса Шевченка,
Івана Драча, «Автопортрет», «Автопортрет з сином», «Портрет батька»

Василь Симоненко (1935–1963)
Народився на Полтавщині. Простий сільський
хлопчина п’ятирічним написав свій перший вірш.
Школу закінчив із золотою медаллю, вступив
на факультет журналістики Київського державного
університету. Після завершення вишу переїхав
у Черкаси, де жила його дружина. Працював
журналістом у місцевих газетах. Вступив до Клубу
творчої молоді «Сучасник». Разом з Аллою Горською
та Лесем Танюком у 1962 році віднайшов місця
поховання розстріляних за наказом органів НКВС у Биківні на східній околиці
Києва, на Васильківському і Лук’янівському кладовищах, про що зробив відповідну
заяву в Київську міську раду. Після цього відразу потрапив під пильний нагляд
КДБ. Улітку того ж року В. Стуса побили працівники міліції залізничної станції
імені Т. Г. Шевченка (м. Сміла на Черкащині). Його били так, щоб не було
зовнішніх ознак, а от внутрішні органи повідбивали.
Очевидно, жорстоке побиття на вокзалі не минуло безслідно. За рік здоров’я
поета значно погіршало, лікарі поставили страшний діагноз — рак нирок. Василя
Симоненка не стало, коли йому було лише двадцять вісім.
У 1962 році дебютував зі збіркою поезій «Тиша і грім», почав писати
щоденник «Окрайці думок». Казка «Подорож у країну Навпаки», збірка новел
«Вино з троянд», збірки поезій «Земне тяжіння», «Берег чекань» і «Вибране
з поезій» вийшли вже посмертно. Крім офіційних видань, багато творів
Василя Симоненка поширювалися через «самвидав». Олесь Гончар назвав його
«витязем молодої української поезії».