Оркоа қағазға А және В нүктелерінен бірдей қашықты. 21.2. Торкөз қағазға А жене в рын (но) кескіндеп жатқан нүктелердің геометриялық орнын (21.3-сурет). а 21.3-сурет
Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров´я — Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські міжусобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політично занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.
Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з´явилося нове державне об´єднання — Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов´ян.
Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:
1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);
2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;
3) енергійна об´єднавча політика князів Романа Мстилавича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);
4) існування на території князівства багатих родовищ, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.
І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об´єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».
Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров´я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг — Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варяг у греки».
Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.
Проте галицько-волинському князю не вдалося об´єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.
II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними ознаками державного життя у цей час були:
— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Владислава Кормильчича (1213— 1214);
— безперервне втручання у внутрішні справи західно-руських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимири» п´ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 p.);
— зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);
— енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.
III етап (1238—1264) — об´єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.
Відчуваючи реальність постійної загрози із заходу і сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).
Многие века складывалась культура народа. Искусство – это творческое осмысление окружающего мира талантливым человеком. Оно тем и прекрасно, что создаётся избранными, а принадлежит миллионам и передаётся из поколения в поколение. Бессмертны прекрасные творения Рафаэля и Айвазовского, Данте и Шекспира, Моцарта и Чайковского, Пушкина и Лермонтова. «Все виды искусств служат величайшему из искусств – искусству жить на земле», - справедливо заметил Бертольт Брехт. Культура поколений создала нас теперешних. Без нет настоящего и не может быть будущего.
Вопросы о роли искусства в обществе, об ответственности художника за свой труд нашли отражение в повести Н.В.Гоголя «Портрет». Образом художника Чарткова писатель показывает, что на пути истинного творца имеются преграды: это и желание прославиться, и стремление к быстрому обогащению деньгами. Художник, как и любой человек, подвержен соблазну. «В страсти к искусству, - говорил Гоголь,- много искушающей прелести увлечения – но только в соединении с любовью к добру, к светлому в человеке может просветить она и творящего, и тех, для кого он творит».
Главный герой избирает другую дорогу. Он губит красивые полотна, убивает добро. А талант, расставшийся с добром, - это разрушитель личности. И автор выносит приговор: «Слава не может дать наслаждение тому, кто украл её, а не заслужил». Ведь талантом наделён не каждый человек, потому свои и силы он должен умело направлять, должен распространять любовь, свет, тепло, поучать. Вообще, Н.В.Гоголь рассматривал искусство даже как разновидность государственной службы. Кто имеет талант, тот должен быть чище.
Талант без веры, без покаяния в грехах не принёс пользы ни Чарткову, так и не сумевшему очистить свою душу и сошедшему с ума, не принесёт пользы и людям.
Истинное искусство должно иметь доброе гуманное начало с вековыми традициями. А сегодняшнему обществу, где утеряны многие нравственные ценности, где человека чаще всего оценивают по материальному положению, нужно научиться видеть прекрасное, уметь восхищаться им, самосовершенствоваться. Нужно прислушаться к мудрым словам писателя, актёра, режиссёра и просто человека Василия Макаровича Шукшина:
« Литература должна нам понять, что с нами происходит». Всем быть творцами невозможно, но стараться проникнуть в суть творения гения, приблизиться к пониманию прекрасного – в наших силах.
Я уверена, что замечательное художественное произведение повлиять на человека, может сделать его более добрым и чистым, честным и чутким.
Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров´я — Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські міжусобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політично занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.
Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з´явилося нове державне об´єднання — Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов´ян.
Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:
1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);
2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;
3) енергійна об´єднавча політика князів Романа Мстилавича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);
4) існування на території князівства багатих родовищ, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.
І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об´єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».
Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров´я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг — Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варяг у греки».
Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.
Проте галицько-волинському князю не вдалося об´єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.
II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними ознаками державного життя у цей час були:
— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Владислава Кормильчича (1213— 1214);
— безперервне втручання у внутрішні справи західно-руських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимири» п´ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 p.);
— зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);
— енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.
III етап (1238—1264) — об´єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.
Відчуваючи реальність постійної загрози із заходу і сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).
князівства.
Многие века складывалась культура народа. Искусство – это творческое осмысление окружающего мира талантливым человеком. Оно тем и прекрасно, что создаётся избранными, а принадлежит миллионам и передаётся из поколения в поколение. Бессмертны прекрасные творения Рафаэля и Айвазовского, Данте и Шекспира, Моцарта и Чайковского, Пушкина и Лермонтова. «Все виды искусств служат величайшему из искусств – искусству жить на земле», - справедливо заметил Бертольт Брехт. Культура поколений создала нас теперешних. Без нет настоящего и не может быть будущего.
Вопросы о роли искусства в обществе, об ответственности художника за свой труд нашли отражение в повести Н.В.Гоголя «Портрет». Образом художника Чарткова писатель показывает, что на пути истинного творца имеются преграды: это и желание прославиться, и стремление к быстрому обогащению деньгами. Художник, как и любой человек, подвержен соблазну. «В страсти к искусству, - говорил Гоголь,- много искушающей прелести увлечения – но только в соединении с любовью к добру, к светлому в человеке может просветить она и творящего, и тех, для кого он творит».
Главный герой избирает другую дорогу. Он губит красивые полотна, убивает добро. А талант, расставшийся с добром, - это разрушитель личности. И автор выносит приговор: «Слава не может дать наслаждение тому, кто украл её, а не заслужил». Ведь талантом наделён не каждый человек, потому свои и силы он должен умело направлять, должен распространять любовь, свет, тепло, поучать. Вообще, Н.В.Гоголь рассматривал искусство даже как разновидность государственной службы. Кто имеет талант, тот должен быть чище.
Талант без веры, без покаяния в грехах не принёс пользы ни Чарткову, так и не сумевшему очистить свою душу и сошедшему с ума, не принесёт пользы и людям.
Истинное искусство должно иметь доброе гуманное начало с вековыми традициями. А сегодняшнему обществу, где утеряны многие нравственные ценности, где человека чаще всего оценивают по материальному положению, нужно научиться видеть прекрасное, уметь восхищаться им, самосовершенствоваться. Нужно прислушаться к мудрым словам писателя, актёра, режиссёра и просто человека Василия Макаровича Шукшина:
« Литература должна нам понять, что с нами происходит». Всем быть творцами невозможно, но стараться проникнуть в суть творения гения, приблизиться к пониманию прекрасного – в наших силах.
Я уверена, что замечательное художественное произведение повлиять на человека, может сделать его более добрым и чистым, честным и чутким.