Третій хрестовий похід (1189-1192) — хрестовий похід, який був ініційований папою Григорієм VIII і після його смерті продовжений Климентом III. У ньому взяли участь четверо наймогутніших європейських монархів — німецький імператор Фрідріх I Барбаросса (загинув у цьому поході), французький король Філіп II Август, австрійський герцог Леопольд V і англійський король Річард I Левове Серце.
Передумови
До 1189 року з часів Другого хрестового походу (1147—1149 роки) ситуація для держав хрестоносців тільки погіршувалася, почався їхній внутрішній розпад, який уміло використав емір Алеппо і Мосула Нур ад-Дін. Він захопив Дамаск, послабив Антіохійське князівство. Разом з цим на півночі Палестини візантійський імператор Мануїл I вів активну політику, направлену на відновлення колишньої величі Римської імперії, прагнучи приєднати князівство Антіохія до своєї імперії.
Безпосереднім приводом до початку цього хрестового походу стало захоплення у жовтні 1187 року мусульманським полководцем Салах ад-Діном (Саладіном) Єрусалима, який хрестоносці підкорили ще під час Першого хрестового походу. Хрестоносці вважали причиною цієї поразки Візантійську імперію, незаслужено звинувативши її в підбурюванні і до мусульманам. Візантійців стали сприймати не тільки як не особливо ревних прихильників звільнення Гробу Господнього, але й як зловмисних і лукавих лицемірів, які постійно зраджують хрестоносців.
Воїни Салаха ад-Діна
Підготовка
Звістка про те, що Єрусалим захоплено сарацинами, була отримана в Європі не раніше 1188 року. Перші звістки прийшли до римського папи Григорія VIII, який незважаючи ні на які труднощі та перешкоди, прийняв ідею проголошення Третього хрестового походу. Швидко було складено кілька визначень, що мали на меті поширити заклик про хрестовий похід по всіх західних державах. Кардинали дали папі римському слово взяти участь у просуванні походу і проповідуючи його пройти босоніж по Німеччині, Франції та Англії. Папа ж зважився вкласти всі церковні кошти до того, щоб полегшити участь у поході представникам усіх соціальних в. Для цього було зроблено розпорядження про припинення внутрішніх війн, лицарям полегшений продаж їхніх володінь (ленів), відстрочено стягнення боргів, оголошено, що будь-яке сприяння звільненню християнського Сходу буде відпущенням гріхів. На території Англії та Франції з духовенства брали податок на похід — так звану Саладинову десятину, що принесло багато грошей для організації походу.
Третій хрестовий похід відбувався при обставинах більш сприятливих, ніж перші два. У ньому брали участь три короновані особи: німецький імператор Фрідріх I Барбаросса, французький король Філіпп II Август і англійський король Річард Левове Серце. Але загального керівництва не було, через що до Святої землі хрестоносне воїнство прямувало різними шляхами. Цілі самих монархів були багато в чому різними. Оскільки Річард і Філіпп II були друзями, вони сформували спільну колону англо-французьких військ, тоді як Фрідріх Барбаросса до них не приєднався і рушив самостійною колоною. Таким чином Третій хрестовий похід розпався на окремі епізоди: рух англо-французьких військ, рух німецьких і облога Акри.
Початок походу
В 1190 році англійський та французький королі виступили в похід. Річард Левове Серце шукав, перш за все, лицарських подвигів і слави. Він оточив себе блискучою свитою і лицарями, на своє військо, за свідченням сучасників, він витрачав за один день стільки, скільки інші королі витрачали за місяць. Збираючись у похід, свої володіння він або віддавав в оренду, або закладав і продавав. Таким чином, він дійсно зібрав величезні кошти; його військо відрізнялося хорошим озброєнням.
По мере исторического развития римско-католической церкви выделились три основополагающие особенности. Прежде всего Церковь – это реальная общность божественно открывшейся веры и божественного закона, поэтому она не может изменяться по воле конгрегаций. Церковь никогда не была сектой вдохновенных проповедников; напротив, она представляет собой четко организованное сообщество людей, исповедующих христианство, согласно определенным законам, включая законную передачу постов. Духовная власть была передана Иисусом Христом непосредственно апостолам по указанию «свыше», и иерархия посвященных в духовный сан состоит из компетентных толкователей и носителей апостольного духа, которые наследуют Господу. Наряду с критериями веры и иерархического построения системы правления, столь же незыблемой для католической Церкви является духовная власть , с главенствующей ролью первосвященника.
Современное государство возникло из буржуазных революций XVIII-XIX вв. Оно зиждется на правах человека и гражданина, признает принцип суверенитета народа, воссоздает новый правящий класс. Старорежимный священник заменен заменен в нем светски образованным интеллектуалом, который в странах континентальной Европы является преимущественно агностиком или даже воинствующим антиклерикалом. На смену аристократам пришли предприниматели и капиталисты. Они заинтересованы в сохранении влияния церкви только в той мере, в какой это влияние служит их интересам.Сами по себе новые политические принципы и новая экономическая система не противоречат учению церкви. Одна следует подчеркнуть, что лежащие в их основе теоретические воззрения и материалистические интерпретации могут оказаться несовместимыми с учением церкви.
Новое государство не зиждется на единстве вероисповедания.
Жизнь концентрируется вокруг индивида как мирянина и гражданина и его экономических, политических и научных интересов. Нельзя отрицать наличие сильной тенденции сместить религию в сферу частной жизни, рассматривать верующего христианина, стремящегося вернуть эту цивилизацию к христианству, как некоторым образом инородную фигуру общественной жизни. Церковь превратилась в некую ассоциацию, частную организацию, с правовой точки зрения не отличающуюся от других ассоциаций и клубов, объединяющих людей по их увлечениям. С того времени стал изменяться смысл социальных институтов. Брак стал полностью зависеть от партнеров извлекать субъективное удовлетворение, не очень заботясь об объективной цели брака, находящейся за пределами индивидуальных интересов. Государство начинает терять свое высокое призвание как орудия совершенствования жизни. Оно становится ночным сторожем, который караулит сейфы и прилавки развитию торговли и получению прибыли. Что касается образования, то оно направлено в большей степени не на моральное воспитание личности, а на профессиональную подготовку для получения прибыльной работы. Новая светская цивилизации преимущественно материалистична. Она существует на средства, унаследованные от христианства, и это будет продолжаться до тех пор, пока эти средства не будут исчерпаны.
ответ
На Ізі
Объяснение:
Третій хрестовий похід (1189-1192) — хрестовий похід, який був ініційований папою Григорієм VIII і після його смерті продовжений Климентом III. У ньому взяли участь четверо наймогутніших європейських монархів — німецький імператор Фрідріх I Барбаросса (загинув у цьому поході), французький король Філіп II Август, австрійський герцог Леопольд V і англійський король Річард I Левове Серце.
Передумови
До 1189 року з часів Другого хрестового походу (1147—1149 роки) ситуація для держав хрестоносців тільки погіршувалася, почався їхній внутрішній розпад, який уміло використав емір Алеппо і Мосула Нур ад-Дін. Він захопив Дамаск, послабив Антіохійське князівство. Разом з цим на півночі Палестини візантійський імператор Мануїл I вів активну політику, направлену на відновлення колишньої величі Римської імперії, прагнучи приєднати князівство Антіохія до своєї імперії.
Безпосереднім приводом до початку цього хрестового походу стало захоплення у жовтні 1187 року мусульманським полководцем Салах ад-Діном (Саладіном) Єрусалима, який хрестоносці підкорили ще під час Першого хрестового походу. Хрестоносці вважали причиною цієї поразки Візантійську імперію, незаслужено звинувативши її в підбурюванні і до мусульманам. Візантійців стали сприймати не тільки як не особливо ревних прихильників звільнення Гробу Господнього, але й як зловмисних і лукавих лицемірів, які постійно зраджують хрестоносців.
Воїни Салаха ад-Діна
Підготовка
Звістка про те, що Єрусалим захоплено сарацинами, була отримана в Європі не раніше 1188 року. Перші звістки прийшли до римського папи Григорія VIII, який незважаючи ні на які труднощі та перешкоди, прийняв ідею проголошення Третього хрестового походу. Швидко було складено кілька визначень, що мали на меті поширити заклик про хрестовий похід по всіх західних державах. Кардинали дали папі римському слово взяти участь у просуванні походу і проповідуючи його пройти босоніж по Німеччині, Франції та Англії. Папа ж зважився вкласти всі церковні кошти до того, щоб полегшити участь у поході представникам усіх соціальних в. Для цього було зроблено розпорядження про припинення внутрішніх війн, лицарям полегшений продаж їхніх володінь (ленів), відстрочено стягнення боргів, оголошено, що будь-яке сприяння звільненню християнського Сходу буде відпущенням гріхів. На території Англії та Франції з духовенства брали податок на похід — так звану Саладинову десятину, що принесло багато грошей для організації походу.
Третій хрестовий похід відбувався при обставинах більш сприятливих, ніж перші два. У ньому брали участь три короновані особи: німецький імператор Фрідріх I Барбаросса, французький король Філіпп II Август і англійський король Річард Левове Серце. Але загального керівництва не було, через що до Святої землі хрестоносне воїнство прямувало різними шляхами. Цілі самих монархів були багато в чому різними. Оскільки Річард і Філіпп II були друзями, вони сформували спільну колону англо-французьких військ, тоді як Фрідріх Барбаросса до них не приєднався і рушив самостійною колоною. Таким чином Третій хрестовий похід розпався на окремі епізоди: рух англо-французьких військ, рух німецьких і облога Акри.
Початок походу
В 1190 році англійський та французький королі виступили в похід. Річард Левове Серце шукав, перш за все, лицарських подвигів і слави. Він оточив себе блискучою свитою і лицарями, на своє військо, за свідченням сучасників, він витрачав за один день стільки, скільки інші королі витрачали за місяць. Збираючись у похід, свої володіння він або віддавав в оренду, або закладав і продавав. Таким чином, він дійсно зібрав величезні кошти; його військо відрізнялося хорошим озброєнням.
Объяснение:
По мере исторического развития римско-католической церкви выделились три основополагающие особенности. Прежде всего Церковь – это реальная общность божественно открывшейся веры и божественного закона, поэтому она не может изменяться по воле конгрегаций. Церковь никогда не была сектой вдохновенных проповедников; напротив, она представляет собой четко организованное сообщество людей, исповедующих христианство, согласно определенным законам, включая законную передачу постов. Духовная власть была передана Иисусом Христом непосредственно апостолам по указанию «свыше», и иерархия посвященных в духовный сан состоит из компетентных толкователей и носителей апостольного духа, которые наследуют Господу. Наряду с критериями веры и иерархического построения системы правления, столь же незыблемой для католической Церкви является духовная власть , с главенствующей ролью первосвященника.
Современное государство возникло из буржуазных революций XVIII-XIX вв. Оно зиждется на правах человека и гражданина, признает принцип суверенитета народа, воссоздает новый правящий класс. Старорежимный священник заменен заменен в нем светски образованным интеллектуалом, который в странах континентальной Европы является преимущественно агностиком или даже воинствующим антиклерикалом. На смену аристократам пришли предприниматели и капиталисты. Они заинтересованы в сохранении влияния церкви только в той мере, в какой это влияние служит их интересам.Сами по себе новые политические принципы и новая экономическая система не противоречат учению церкви. Одна следует подчеркнуть, что лежащие в их основе теоретические воззрения и материалистические интерпретации могут оказаться несовместимыми с учением церкви.
Новое государство не зиждется на единстве вероисповедания.
Жизнь концентрируется вокруг индивида как мирянина и гражданина и его экономических, политических и научных интересов. Нельзя отрицать наличие сильной тенденции сместить религию в сферу частной жизни, рассматривать верующего христианина, стремящегося вернуть эту цивилизацию к христианству, как некоторым образом инородную фигуру общественной жизни. Церковь превратилась в некую ассоциацию, частную организацию, с правовой точки зрения не отличающуюся от других ассоциаций и клубов, объединяющих людей по их увлечениям. С того времени стал изменяться смысл социальных институтов. Брак стал полностью зависеть от партнеров извлекать субъективное удовлетворение, не очень заботясь об объективной цели брака, находящейся за пределами индивидуальных интересов. Государство начинает терять свое высокое призвание как орудия совершенствования жизни. Оно становится ночным сторожем, который караулит сейфы и прилавки развитию торговли и получению прибыли. Что касается образования, то оно направлено в большей степени не на моральное воспитание личности, а на профессиональную подготовку для получения прибыльной работы. Новая светская цивилизации преимущественно материалистична. Она существует на средства, унаследованные от христианства, и это будет продолжаться до тех пор, пока эти средства не будут исчерпаны.