Наш край дал России людей с мировым именем: политиков, писателей, ученых, художников, певцов. Их трудом, неутомимой энергией, огромным талантом мы вправе гордиться. Они внесли достойный вклад в развитие отечественной государственности, науки, культуры, сельского хозяйства.
БЕРДИНСКИХ Виктор Аркадьевич, доктор исторических наук, профессор Вятского государственного педагогического университета. Родился в г. Советске в 1956 г. После окончания в 1973 г. средней школы № 1 поступил на исторический факультет Горьковского университета. Углубленного изучал русскую историю ХIХ века – эпоху декабристов. На эту тему писал и дипломную работу, получив по окончании диплом с отличием.
После университета в 1978 г. был направлен по распределению в г. Киров, в пединститут. Проработав четыре года, уехал в аспирантуру Горьковского университета, к очень известному тогда и авторитетному профессору В. Я. Доброхотову. Благополучно завершив обучение в аспирантуре и до защитив кандидатскую диссертацию по проблемам развития высшей школы в Советской России 1920-х гг., В. А. Бердинских вновь вернулся в Кировский пединститут.
Стал заниматься краеведческими проблемами, в 1979 г. опубликовал свою первую научную статью «Кукарские кружева» в краеведческом сборнике «Вятка» об истории возникновения одного из самых знаменитых в крае кустарных промыслов – кружевоплетении.
Занимаясь краеведческими изысканиями, В. А. Бердинских увлекся историей жизни знаменитого в ХVIII веке поэта и переводчика – нашего земляка Ермила Кострова. Ему посчастливилось найти в Кировском госархиве точные сведения о дате его рождения и семье. Написал небольшую книжку-биографию поэта и опубликовал ее в Москве и в Кирове. Долгое время занимался историей Вятского края и в 1991 г. опубликовал книгу «Вятские историки».
В области краеведения свои учителем считает Е. Д.Петряева. В науке большое влияние оказали русские ученые – археолог А. А. Формозов и историк-археолог С. О. Шмидт (сын знаменитого полярника). С 1992 г. В. А. Бердинских – член Союза писателей России. Он работал в составе редколлегии серии книг «Энциклопедия земли Вятской», был составителем 4-го тома «История». Он автор книг «Павел Луппов», «Вятские сказки», «Занимательное краеведение»…
Профессор Бердинских живет в Кирове, работает в Вятском государственном гуманитарном университете
Елліністи́чна цивіліза́ція — термін, який має два смислових значення: хронологічне — культура епохи еллінізму і типологічне — культура, що виникла в результаті взаємодії грецьких (еллінських) і місцевих елементів. Типологічне розуміння призводить до розширення хронологічних та географічних рамок аж до включення в поняття «Елліністична цивілізація» усієї культури античного світу від часу походів Александра Македонського (4 століття до н. е.) до падіння Римської імперії (5 століття н. е.). При цьому не беруться до уваги якісні зміни в ідеології та культурі, що виникли після римського завоювання.
Сформована на всій території елліністичного світу культура не була одноманітною. У кожній області вона формувалася шляхом взаємодії місцевих, найстійкіших традиційних елементів культури з культурою, принесеної завойовниками і переселенцями — греками і негреками. Форми синтезу визначалися впливом багатьох конкретних обставин: чисельним співвідношенням різних етнічних груп (місцевих і прийдешніх), рівнем їхньої економіки і культури, соціальної організації, політичною обстановкою і т. д.
Навіть при зіставленні великих елліністичний міст (Александрії, Антіохії на Оронті, Пергама і т. д.), де греко-македонське населення відігравало провідну роль, чітко видно особливі, характерні для кожного міста риси культурного життя. Ще ясніше проступають вони у внутрішніх областях елліністичних держав (наприклад, у Фіваїді, Вавилоні, Фракії). Проте всім місцевим варіантами елліністичної культури властиві деякі спільні риси, обумовлені, з одного боку, подібними тенденціями соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всій території елліністичного світу, з іншого — обов'язковою участю в синтезі елементів грецької культури.
Утворення елліністичних монархій у поєднанні із полісною структурою міст сприяло виникненню нових відносин у суспільстві. Напружена політична обстановка, безперервні військові конфлікти між державами та соціальні рухи всередині них також наклали істотний відбиток на елліністичну культуру. Саме у культурі доби еллінізму більш опукло, ніж у класичній грецькій, виступають розбіжності у змісті та характері культури еллінізованих верхніх шарів суспільства і міської та сільської бідноти, в середовищі якої стійкіше зберігалися місцеві традиції.
Знаменитые земляки
Наш край дал России людей с мировым именем: политиков, писателей, ученых, художников, певцов. Их трудом, неутомимой энергией, огромным талантом мы вправе гордиться. Они внесли достойный вклад в развитие отечественной государственности, науки, культуры, сельского хозяйства.
БЕРДИНСКИХ Виктор Аркадьевич, доктор исторических наук, профессор Вятского государственного педагогического университета. Родился в г. Советске в 1956 г. После окончания в 1973 г. средней школы № 1 поступил на исторический факультет Горьковского университета. Углубленного изучал русскую историю ХIХ века – эпоху декабристов. На эту тему писал и дипломную работу, получив по окончании диплом с отличием.
После университета в 1978 г. был направлен по распределению в г. Киров, в пединститут. Проработав четыре года, уехал в аспирантуру Горьковского университета, к очень известному тогда и авторитетному профессору В. Я. Доброхотову. Благополучно завершив обучение в аспирантуре и до защитив кандидатскую диссертацию по проблемам развития высшей школы в Советской России 1920-х гг., В. А. Бердинских вновь вернулся в Кировский пединститут.
Стал заниматься краеведческими проблемами, в 1979 г. опубликовал свою первую научную статью «Кукарские кружева» в краеведческом сборнике «Вятка» об истории возникновения одного из самых знаменитых в крае кустарных промыслов – кружевоплетении.
Занимаясь краеведческими изысканиями, В. А. Бердинских увлекся историей жизни знаменитого в ХVIII веке поэта и переводчика – нашего земляка Ермила Кострова. Ему посчастливилось найти в Кировском госархиве точные сведения о дате его рождения и семье. Написал небольшую книжку-биографию поэта и опубликовал ее в Москве и в Кирове. Долгое время занимался историей Вятского края и в 1991 г. опубликовал книгу «Вятские историки».
В области краеведения свои учителем считает Е. Д.Петряева. В науке большое влияние оказали русские ученые – археолог А. А. Формозов и историк-археолог С. О. Шмидт (сын знаменитого полярника). С 1992 г. В. А. Бердинских – член Союза писателей России. Он работал в составе редколлегии серии книг «Энциклопедия земли Вятской», был составителем 4-го тома «История». Он автор книг «Павел Луппов», «Вятские сказки», «Занимательное краеведение»…
Профессор Бердинских живет в Кирове, работает в Вятском государственном гуманитарном университете
Извиняюсь, что длинный, разогналась просто ;)
Відповідь:
Елліністи́чна цивіліза́ція — термін, який має два смислових значення: хронологічне — культура епохи еллінізму і типологічне — культура, що виникла в результаті взаємодії грецьких (еллінських) і місцевих елементів. Типологічне розуміння призводить до розширення хронологічних та географічних рамок аж до включення в поняття «Елліністична цивілізація» усієї культури античного світу від часу походів Александра Македонського (4 століття до н. е.) до падіння Римської імперії (5 століття н. е.). При цьому не беруться до уваги якісні зміни в ідеології та культурі, що виникли після римського завоювання.
Сформована на всій території елліністичного світу культура не була одноманітною. У кожній області вона формувалася шляхом взаємодії місцевих, найстійкіших традиційних елементів культури з культурою, принесеної завойовниками і переселенцями — греками і негреками. Форми синтезу визначалися впливом багатьох конкретних обставин: чисельним співвідношенням різних етнічних груп (місцевих і прийдешніх), рівнем їхньої економіки і культури, соціальної організації, політичною обстановкою і т. д.
Навіть при зіставленні великих елліністичний міст (Александрії, Антіохії на Оронті, Пергама і т. д.), де греко-македонське населення відігравало провідну роль, чітко видно особливі, характерні для кожного міста риси культурного життя. Ще ясніше проступають вони у внутрішніх областях елліністичних держав (наприклад, у Фіваїді, Вавилоні, Фракії). Проте всім місцевим варіантами елліністичної культури властиві деякі спільні риси, обумовлені, з одного боку, подібними тенденціями соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всій території елліністичного світу, з іншого — обов'язковою участю в синтезі елементів грецької культури.
Утворення елліністичних монархій у поєднанні із полісною структурою міст сприяло виникненню нових відносин у суспільстві. Напружена політична обстановка, безперервні військові конфлікти між державами та соціальні рухи всередині них також наклали істотний відбиток на елліністичну культуру. Саме у культурі доби еллінізму більш опукло, ніж у класичній грецькій, виступають розбіжності у змісті та характері культури еллінізованих верхніх шарів суспільства і міської та сільської бідноти, в середовищі якої стійкіше зберігалися місцеві традиції.
Пояснення: