Трипільська культура, що була розповсюджена на території України в VI—III тис. до н.е, овiяна загадками. Вчені досі точно не можуть сказати, звідки вона взялася і куди поділася. Дуже багато таємниць трипільці взяли з собою в небуття. І тепер археологи намагаються з’ясувати цей феномен.
Вона стала апогеєм розвитку людства періоду енеоліту. Це була справжня культура, яка випередила свій час. Трипільці за своєю діяльністю були землеробами і справжніми майстрами з обробки землі. Також вони мали високо розвинуту систему містобудування. Їх містоустрій досі дивує археологів усього світу.
Більша частина трипільських поселень зосередилася на території сучасної України, а її основним осередком стала Черкаська область. Тут розташовуються 11 поселень, iз яких найбільші — це «Тальянки», «Доброводи», «Чичиркозівка» та «Майданицьке». Усі ці об’єкти перебувають під опікою Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», що розташований у селищі Легедзине.
Цей музей-заповідник унікальний. У його фондах зберігаються автентичні пам’ятки, яким понад 5 тисяч років. На базі заповідника функціонує археологічна експедиція.
Музей розташований у мальовничому куточку Центральної України, серед зелених пагорбів і круч Черкащини, де колись народився та жив великий Кобзар. У фондах музею зберігається одна з найбільших в Україні колекцій кераміки. Аби розмістити все, не вистачає фінансування. «Потрібні виставкові вітрини, освітлення», — говорить директор музею-заповідника Владислав Чабанюк.
Біля музею розташувалися мальовничі мазанки, оздоблені в традиціях трипільського живопису. Відвідувачі можуть потрапити всередину, відчути атмосферу і справжній трипільський дух, який насправді панує в цьому місці.
Офіційно музей-заповідник функціонує з липня 2003 року. Але археологічні роботи ведуть тут із 1981 року. Започаткував їх український археолог Володимир Круц. І за 35 років діяльності вченим удалося дослідити 49 жител. Проте їх загальна кількість сягає близько 2700 одиниць. І це лише в Тальянках. «Тому роботи тут вистачить не на одне покоління. Треба дочекатися, поки з’явиться обладнання, за до якого можна буде зробити комплексний аналіз матеріалів. Поки його ще не існує», — зауважує голова археологічної екпедиції заповідника Олексій Корвін-Піотровський.
Щороку сюди, на Черкащину, з’їжджаються студенти історичних та педагогічних університетів. «Студентам ми можемо виділити лише невеличкий обсяг роботи, адже вона потребує надзвичайної прискіпливості: один неохайний рух, і матеріал буде пошкоджено... Ця копiтка робота — це також внесок у науку» — зауважує пан Корвін-Піотровський. Таким чином студенти багатьох українських вишів Києва, Черкащини, Кіровограда мають змогу практикуватися в археологічній роботі.
До речі, для дослідження культурного шару привозили магнітометр із Великобританії. Саме той, котрим досліджували місцевість біля Стоунхенджу. Для того аби зрозуміти, де знімати культурний шар, потрібно зробити магнітну зйомку, де буде видно об’єкти, сховані під землею.
«Коли працюєш із землею, стаєш землезалежним», — діляться науковці. Саме тому ця місцевість не відпускає вчених зi своїх історичних обіймів.
Меня зовут Галл,просто галл,потому что я из Галлии,но истинное имя моё,конечно,Виридовикс. Меня поймали пираты в Британии,моего сына и жену убили у меня на глазах. Теперь я раб,служу знатному римлянину Кассию Лонгу. Так как я новичок,мне дают самую сложную и рутинную работу-а работа у меня заключается в том,чтобы таскать воду из ручья в дом по 60 амфор за день,ручей находиться в 2-х милях от виллы хозяина. Если я не успеваю-меня не кормят и бьют кнутом. Моя еда-это головка тухлого чеснока и кусочек лепёшки. Для нас,рабов,единственная радость это была-свежий чеснок. Но по традициям был также праздник сатурналии,когда рабы становились господами,а господа рабами. Но мой господин всегда в этот день уезжал в Пергам. Однажды , я поставил как всегда амфору к ручью и увидел ягоды,растущие на траве.Я был так рад ,что наконец поем нормально, но вдруг ,мой сосуд куда-то делся.Я подошёл к ручью и увидел,что он уплыл и разбился об камни. Я не знал,что делать.Сбежать у меня не получиться,так как на моём лбе клеймо раба,а на шее ошейник,а также возраст не позволяет. Пришлось идти домой. Доминус приказал меня привязать к столбу и нанести мне на спину 50 ударов кнутом. Я нарочно не напрягал спину и кричал,потому что если бы я её напряг,то кожа бы лопнула и я бы умер. Потом посадил в эргостул на питьевую диету. Но и воду порой забывали приносить.Через пять дней меня нашли мёртвым.В моей глотке обнаружили наполнитель из матраца,который я ел. Ахахах,счастливый конец.
Якось п’ять тисяч рокiв тому...
Трипільська культура, що була розповсюджена на території України в VI—III тис. до н.е, овiяна загадками. Вчені досі точно не можуть сказати, звідки вона взялася і куди поділася. Дуже багато таємниць трипільці взяли з собою в небуття. І тепер археологи намагаються з’ясувати цей феномен.
Вона стала апогеєм розвитку людства періоду енеоліту. Це була справжня культура, яка випередила свій час. Трипільці за своєю діяльністю були землеробами і справжніми майстрами з обробки землі. Також вони мали високо розвинуту систему містобудування. Їх містоустрій досі дивує археологів усього світу.
Більша частина трипільських поселень зосередилася на території сучасної України, а її основним осередком стала Черкаська область. Тут розташовуються 11 поселень, iз яких найбільші — це «Тальянки», «Доброводи», «Чичиркозівка» та «Майданицьке». Усі ці об’єкти перебувають під опікою Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», що розташований у селищі Легедзине.
Цей музей-заповідник унікальний. У його фондах зберігаються автентичні пам’ятки, яким понад 5 тисяч років. На базі заповідника функціонує археологічна експедиція.
Музей розташований у мальовничому куточку Центральної України, серед зелених пагорбів і круч Черкащини, де колись народився та жив великий Кобзар. У фондах музею зберігається одна з найбільших в Україні колекцій кераміки. Аби розмістити все, не вистачає фінансування. «Потрібні виставкові вітрини, освітлення», — говорить директор музею-заповідника Владислав Чабанюк.
Біля музею розташувалися мальовничі мазанки, оздоблені в традиціях трипільського живопису. Відвідувачі можуть потрапити всередину, відчути атмосферу і справжній трипільський дух, який насправді панує в цьому місці.
Офіційно музей-заповідник функціонує з липня 2003 року. Але археологічні роботи ведуть тут із 1981 року. Започаткував їх український археолог Володимир Круц. І за 35 років діяльності вченим удалося дослідити 49 жител. Проте їх загальна кількість сягає близько 2700 одиниць. І це лише в Тальянках. «Тому роботи тут вистачить не на одне покоління. Треба дочекатися, поки з’явиться обладнання, за до якого можна буде зробити комплексний аналіз матеріалів. Поки його ще не існує», — зауважує голова археологічної екпедиції заповідника Олексій Корвін-Піотровський.
Щороку сюди, на Черкащину, з’їжджаються студенти історичних та педагогічних університетів. «Студентам ми можемо виділити лише невеличкий обсяг роботи, адже вона потребує надзвичайної прискіпливості: один неохайний рух, і матеріал буде пошкоджено... Ця копiтка робота — це також внесок у науку» — зауважує пан Корвін-Піотровський. Таким чином студенти багатьох українських вишів Києва, Черкащини, Кіровограда мають змогу практикуватися в археологічній роботі.
До речі, для дослідження культурного шару привозили магнітометр із Великобританії. Саме той, котрим досліджували місцевість біля Стоунхенджу. Для того аби зрозуміти, де знімати культурний шар, потрібно зробити магнітну зйомку, де буде видно об’єкти, сховані під землею.
«Коли працюєш із землею, стаєш землезалежним», — діляться науковці. Саме тому ця місцевість не відпускає вчених зi своїх історичних обіймів.
Однажды , я поставил как всегда амфору к ручью и увидел ягоды,растущие на траве.Я был так рад ,что наконец поем нормально, но вдруг ,мой сосуд куда-то делся.Я подошёл к ручью и увидел,что он уплыл и разбился об камни. Я не знал,что делать.Сбежать у меня не получиться,так как на моём лбе клеймо раба,а на шее ошейник,а также возраст не позволяет. Пришлось идти домой.
Доминус приказал меня привязать к столбу и нанести мне на спину 50 ударов кнутом. Я нарочно не напрягал спину и кричал,потому что если бы я её напряг,то кожа бы лопнула и я бы умер. Потом посадил в эргостул на питьевую диету. Но и воду порой забывали приносить.Через пять дней меня нашли мёртвым.В моей глотке обнаружили наполнитель из матраца,который я ел. Ахахах,счастливый конец.