Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".
Политические причины: нападение мигрантов и мелких народов, а также межконфессиональные сражения, отсутствие лидера и внутренняя борьба, характеризующаяся частой сменой императоров. Социальные причины: варваризация, упадок рождаемости, нежелание землевладельцев отдавать рабов в солдаты, и нежелание горожан вступать в армию из-за низкой оплаты, восстания рабов. Экономические причины: повышение налогов при низкой платеже государства, инфляция и сокращение денег в стране.
Объяснение:
Великие перемены, произошедшие в Средиземном море в 5 веке нашей эры, часто называют крахом Рима. На рубеже веков Римская империя все еще простиралась от Великобритании до Великой Сахары, от Испании до Ближнего Востока.
В начале 4-го века до нашей эры эмиграция варваров, вторгшихся в земли Римской империи в результате великой эмиграции народов, особенно в западные государства, вызвала политическую дезинтеграцию. Западная часть Римской империи, которая стала очень широко распространенной в Риме из-за нападений варварских племен, вторгшихся в земли империи в результате внутренней борьбы, рождения христианства, межконфессиональных сражений и миграции народов, постоянно уменьшалась.
В результате в Западном Риме администрация вышла из рук императоров и была захвачена генералами, которые командовали специальными охранниками. Под командованием Алариха вестготы захватили побережье Адриатического моря в 397 году, а затем разграбили Рим в 410 году. А потом Северную Галлию в 406, а бургунты вторглись в Савойю в 443 году.
После того, как вандалы разбили Галлию и Испанию, они отправились в Африку. Они перешли из Африки в Рим и разграбили город. Папа Лев I смог остановить гуннов, когда он вошел в Италию в 452 году. В Италии администрация попала в руки местных племен, и императоры не имели власти. Один из вестготов, Одоакр, предводитель племени, сверг императора Ромула Августа в 476 году. Одоакр, послав имперские знаки в Византию, объявил себя королем Италии. Таким образом, Западная Римская империя была официально стала историей.
Розселення слов’ян
Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".
Политические причины: нападение мигрантов и мелких народов, а также межконфессиональные сражения, отсутствие лидера и внутренняя борьба, характеризующаяся частой сменой императоров. Социальные причины: варваризация, упадок рождаемости, нежелание землевладельцев отдавать рабов в солдаты, и нежелание горожан вступать в армию из-за низкой оплаты, восстания рабов. Экономические причины: повышение налогов при низкой платеже государства, инфляция и сокращение денег в стране.
Объяснение:
Великие перемены, произошедшие в Средиземном море в 5 веке нашей эры, часто называют крахом Рима. На рубеже веков Римская империя все еще простиралась от Великобритании до Великой Сахары, от Испании до Ближнего Востока.
В начале 4-го века до нашей эры эмиграция варваров, вторгшихся в земли Римской империи в результате великой эмиграции народов, особенно в западные государства, вызвала политическую дезинтеграцию. Западная часть Римской империи, которая стала очень широко распространенной в Риме из-за нападений варварских племен, вторгшихся в земли империи в результате внутренней борьбы, рождения христианства, межконфессиональных сражений и миграции народов, постоянно уменьшалась.
В результате в Западном Риме администрация вышла из рук императоров и была захвачена генералами, которые командовали специальными охранниками. Под командованием Алариха вестготы захватили побережье Адриатического моря в 397 году, а затем разграбили Рим в 410 году. А потом Северную Галлию в 406, а бургунты вторглись в Савойю в 443 году.
После того, как вандалы разбили Галлию и Испанию, они отправились в Африку. Они перешли из Африки в Рим и разграбили город. Папа Лев I смог остановить гуннов, когда он вошел в Италию в 452 году. В Италии администрация попала в руки местных племен, и императоры не имели власти. Один из вестготов, Одоакр, предводитель племени, сверг императора Ромула Августа в 476 году. Одоакр, послав имперские знаки в Византию, объявил себя королем Италии. Таким образом, Западная Римская империя была официально стала историей.