Укрепление военной мощи страны и внешняя политика. после восстановления кремля на большом близ спасских ворот поставили две огромные пушки. их жерла были направлены в сторону крыма. они символизировали решимость государства защитить свои границы от внешних врагов, отстоять независимость страны. сын польского короля владислав не отказался от претензий на престол, крымский хан грозил набегами, в приуралье форпостам досаждали лесные племена, в нижнем поволжье — кочевые орды. к концу 1620-х гг. финансовое положение страны несколько улучшилось, поэтому часть средств правительство использовало для усиления армии. было повышено денежное довольствие служилым людям. выросло количество стрельцов. появились новые стрелецкие слободы. заработали предприятия по изготовлению холодного и огнестрельного оружия, расширились пушечный двор и оружейная палата. при михаиле романове на службу начали привлекать наемников из других стран. для россии это было необычно. правительство пошло на подобный шаг, потому что военная наука и техника были более передовыми в западных странах. в москве наряду со стрелецкими полками, дворянской и казачьей конницами начали создаваться полки иноземного строя — наемные конные рейтарские и драгунские полки. драгуны могли сражаться в конном и пешем строю, были вооружены легким огнестрельным оружием. рейтары представляли вид тяжелой кавалерии. они были закованы в латы, снабжены мощными копьями и мечами. новые пехотные полки состояли не из сотен и десятков, как прежде, а из рот. командовали полками и ротами иностранные офицеры, вооружение их было закуплено за рубежом. создавались оборонительные сооружения для защиты москвы от поляков, полчищ крымского хана и прикаспийских кочевников. полностью был восстановлен московский кремль. второй линией укреплений стала китайгородская каменная стена. стена из белого камня защищала белый город, где жили вельможи и богатые купцы, находились рынки, царские конюшни и пушечный двор. земляной вал охватывал огромную территорию, где проживала основная часть посадского населения. отдельно располагались укрепленные стрелецкие слободы. в 1620-е гг. была восстановлена заокская засечная черта — оборонительная линия, которая еще в xvi в. сдерживать набеги крымцев. южнее пролегла белгородская засечная черта длиной в 800 км. в построенных заново крепостях и сторожевых пунктах была организована сторожевая и объездная служба. система оповещения при дозорщиков (верховых гонцов) , секретных засад, световых сигналов позволяла быстро передавать сведения о появлении врага. укрепление обороноспособности сопровождалось дипломатической активностью россии, которая стремилась обрести союзников в борьбе с польшей. весной 1632 г. умер давний недруг россии польский король сигизмунд iii; в польше началась борьба за престол. обострение отношений между швецией и польшей наряду с усилиями дипломатов содействовало созданию -шведского союза. 3 августа 1632 г. огромная армия, насчитывавшая почти 100 тыс. человек, выступила в поход на запад. началась так называемая смоленская война 1632—1634 гг. во главе войск стоял прославленный воевода м. б. шеин герой обороны смоленска в 1609—1611 гг. начало военных действий было успешным. войска захватили ряд городов — дорогобуж, новгород-северский, стародуб и др. вскоре армия шеина подошла к смоленску и осадила его. одновременно войска шведского короля вторглись в польшу. дело шло к полному разгрому речи посполитой. но, видимо, время для этого еще не приспело. уже в первые месяцы войны резко изменилась международная обстановка, начались военные неудачи, раздоры среди военачальников. шеин был стар, чванился своими былыми заслугами. местнические споры разъедали верхушку армии. к тому же шеин проявлял в военных действиях медлительность и нерешительность. а в это время поляки избрали на престол молодого, воинственного владислава
Афіни і Спарта – це два антиподи, які часто протиставляються один одному в літературі і мистецтві. Однак при уважному вивченні можна знайти і безліч схожих рис між ними. Ретельний аналіз даних державних утворень минулого до нам краще зрозуміти, яка форма існування є більш стійкою і життєздатною.
Афіни – це столиця Стародавньої Греції та місто-держава, яка почала існування в 15 столітті до нашої ери. Саме звідси почала свою історію сучасна європейська культура. Афіни неодноразово переходили зі складу одних імперій і держав до складу інших, найбільш драматичним стало захоплення цієї території Османської імперією, що сталося в 1458 році.
На цей час Афіни є столицею Греції, яка входить до Європейського Союзу.
Спарта – це держава, яка існувала в стародавні часи на території сучасної Греції. Офіційна назва даного утворення – Лакедемон. У часи заснування сама наявність такої протодержави була достатньо прогресивним, оскільки вона володіла розвиненою системою управління і власною ідеологією. Але через відсутність реформ і зупинки в розвитку, територія не змогла втриматися на європейській арені і була поглинена більш сильними сусідами.
Таким чином, між найдавнішими державними утвореннями є багато спільного. Як Спарта, так і Афіни являли собою міста, що володіють власною системою управління. Вони вступали в союзи зі своїми сусідами, брали участь у військових походах. У них сформувалися власні принципи існування, які поділялися населенням. Як Спарта, так і Афіни увійшли до складу Римської імперії в 146 році до Нової ери, однак зберегли право на самоврядування.
Проте, внутрішній уклад даних державних утворень був абсолютно різним. Афіни – це зразок демократії, де всі рішення проходили схвалення народних зборів. У Спарті влада належала двом царям, які діяли одноосібно. В Афінах люди володіли особистою свободою: як демос (народ), так і аристократи. Рабів було мало, і в основному вони походили з числа народів, які зазнали поразки у війнах. У Спарті всі люди ділилися на рабів (ілотів) і воїнів, що володіли свободою.
Афіни подарували світу такі досягнення, як:
Олімпійські ігри;
філософія;
риторика;
поезія.
У Спарті відбувалася штучна відмова від даних «надмірностей», змагання на потіху публіці були заборонені. Формально не існувало приватної власності, все належало громаді. Варто зауважити, що загальновідомий принцип скидання слабких немовлят зі скелі існував не тільки в Спарті, а й в Афінах. Час був такий: від нежиттєздатного потомства позбувалися відразу.
Різниця між Афінами від Спартою полягає в наступному:
Суспільний лад. У Спарті все населення ділилося на 2 нерівні категорії – ілотів (рабів) і дорійців (вільних громадян). В Афінах були аристократи і демос (вільні люди), а також раби, яких було небагато;
Форма правління. В Афінах була давня демократія, в той час, як у Спарті – класична аристократія;
Економіка. В Афінах були розвинені такі форми господарства, як садівництво і тваринництво, землеробство, торгівля, реміснича справа;
Культурний розвиток. В Афінах заохочувався будь-який прояв свободи особистості: філософія, поезія, риторика. У Спарті диктувався повна відмова від всього «зайвого», розкішшю вважалося все, що виходить за рамки природних потреб.
Афіни і Спарта – це два антиподи, які часто протиставляються один одному в літературі і мистецтві. Однак при уважному вивченні можна знайти і безліч схожих рис між ними. Ретельний аналіз даних державних утворень минулого до нам краще зрозуміти, яка форма існування є більш стійкою і життєздатною.
Афіни – це столиця Стародавньої Греції та місто-держава, яка почала існування в 15 столітті до нашої ери. Саме звідси почала свою історію сучасна європейська культура. Афіни неодноразово переходили зі складу одних імперій і держав до складу інших, найбільш драматичним стало захоплення цієї території Османської імперією, що сталося в 1458 році.
На цей час Афіни є столицею Греції, яка входить до Європейського Союзу.
Спарта – це держава, яка існувала в стародавні часи на території сучасної Греції. Офіційна назва даного утворення – Лакедемон. У часи заснування сама наявність такої протодержави була достатньо прогресивним, оскільки вона володіла розвиненою системою управління і власною ідеологією. Але через відсутність реформ і зупинки в розвитку, територія не змогла втриматися на європейській арені і була поглинена більш сильними сусідами.
Таким чином, між найдавнішими державними утвореннями є багато спільного. Як Спарта, так і Афіни являли собою міста, що володіють власною системою управління. Вони вступали в союзи зі своїми сусідами, брали участь у військових походах. У них сформувалися власні принципи існування, які поділялися населенням. Як Спарта, так і Афіни увійшли до складу Римської імперії в 146 році до Нової ери, однак зберегли право на самоврядування.
Проте, внутрішній уклад даних державних утворень був абсолютно різним. Афіни – це зразок демократії, де всі рішення проходили схвалення народних зборів. У Спарті влада належала двом царям, які діяли одноосібно. В Афінах люди володіли особистою свободою: як демос (народ), так і аристократи. Рабів було мало, і в основному вони походили з числа народів, які зазнали поразки у війнах. У Спарті всі люди ділилися на рабів (ілотів) і воїнів, що володіли свободою.
Афіни подарували світу такі досягнення, як:
Олімпійські ігри;
філософія;
риторика;
поезія.
У Спарті відбувалася штучна відмова від даних «надмірностей», змагання на потіху публіці були заборонені. Формально не існувало приватної власності, все належало громаді. Варто зауважити, що загальновідомий принцип скидання слабких немовлят зі скелі існував не тільки в Спарті, а й в Афінах. Час був такий: від нежиттєздатного потомства позбувалися відразу.
Різниця між Афінами від Спартою полягає в наступному:
Суспільний лад. У Спарті все населення ділилося на 2 нерівні категорії – ілотів (рабів) і дорійців (вільних громадян). В Афінах були аристократи і демос (вільні люди), а також раби, яких було небагато;
Форма правління. В Афінах була давня демократія, в той час, як у Спарті – класична аристократія;
Економіка. В Афінах були розвинені такі форми господарства, як садівництво і тваринництво, землеробство, торгівля, реміснича справа;
Культурний розвиток. В Афінах заохочувався будь-який прояв свободи особистості: філософія, поезія, риторика. У Спарті диктувався повна відмова від всього «зайвого», розкішшю вважалося все, що виходить за рамки природних потреб.