Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіп Каллімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса - вихователя дітей короля Казимира Ягеллончика.
Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для до академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед - математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.
В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьоеа у 1491-1495 рр. навчався Миколай Копернік (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М. Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи.
У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415-1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М. Бельського, М. Кромера, Л. Гурницького.
Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Остророга (1436-1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.
Начало XII в. стал временем укрепления королевской власти. Король Людовик VI Толстый (1108 - 1137 гг.) Вместе со своим аббатом Сугерия навел порядок в королевском домене. Замки мятежных баронов были разрушены или в нем разместились королевские гарнизоны.
Людовик VI Толстый отличался от своих предшественников большей настойчивостью и энергичностью. Он начал настоящую войну против жителей "Осиных гнезд, пожирали страну своим разбоем", как называли современники баронов. Король лично руководил карательными отрядами, сражался против баронов, организовывал осады замков. Двадцать лет понадобилось королю, чтобы покорить мятежных баронов. Особенно тяжелой была борьба против Гюго где Пюизе. Он был отлучен от церкви, но это вызвало у барона только смех. Людовик IV трижды держал в осаде его замок, трижды разрушал его и сжигал, но так ничего и не достиг. Каждый раз где Пюизедавал обещание покорности королю, восстанавливал замок, и все начиналось снова. Только после третьего поражения он покорился.
Борьба Людовика VI за объединение страны постепенно стала приносить результаты. Свидетельством этого стали следующие события. В 1124 король Англии Генрих И вместе с немецким императором Генрихом V начали войну против короля Франции. В эту тяжелую для Франции сутки, впервые в истории страны, все вассалы Северной Франции объединились вокруг своего короля, что и обеспечило победу.
В конце своей жизни Людовик VI сумел достичь, как считали все, большого укрепления королевской власти, оженившы 17-летнего сына Людовика VII (1137 - 1180 гг.) С 15-летней Элеонорой Аквитанской. После внезапной смерти отца Элеонора стала единственной наследницей Аквитании - Огромного герцогства на юге страны. Однако, по несколько времени Людовик VII имел неосторожность расстаться с Элеонорой, и она вышла замуж за Генриха II Плантагенета, Который в 1154 г. стал королем Англии, и принесла ему в наследство свои владения. Таким образом, опасным соперником в борьбе Капетингов за объединение Франции стали английские Плантагенеты. К середине XII в. под их властью находилась почти половина Франции. Владение Плантагенетов, считавшихся вассалами французского короля, в несколько раз превышали домен последнего. Французским королям пришлось начать длительную и изнурительную борьбу против Плантагенетов за объединение Франции.
Значительных успехов в борьбе за объединение французских земель под королевской властью достиг сын Людовика VII король Филипп II Август(1180 - 1223 гг.) ФилиппВторой стал королем в 15-летнем возрасте, но он разочаровал тех, кто рассчитывал на его неопытность. Энергичный и осторожный, недоверчивый и вероломный, он сумел достичь блестящих успехов в борьбе против Плантагенетов. ФилиппII обвинял короля Англии Генриха II в нарушении вассальных обязательств (ведь Плантагенетыбыли его вассалами) и одновременно принял вассальную присягу от его сыновей, поддерживая их борьбу против отца.
Борьба против Плантагенетов завершилась полной победой ФилиппаII. В течение 1202 - 1214 рр. он захватил большинство французских владений Плантагенетов. Следовательно территория королевского домена увеличилось в несколько раз. Кроме того, сын Филиппа II Людовик VIII Лев (1223-1226 гг) воспользовался Альбигойские войны (1209-1229 гг) для присоединения много юга Франции. Он разорил и приобщил к своим владениям графство герцогство.
Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіп Каллімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса - вихователя дітей короля Казимира Ягеллончика.
Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для до академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед - математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.
В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьоеа у 1491-1495 рр. навчався Миколай Копернік (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М. Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи.
У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415-1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М. Бельського, М. Кромера, Л. Гурницького.
Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Остророга (1436-1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.
Начало борьбы за объединение Франции
Начало XII в. стал временем укрепления королевской власти. Король Людовик VI Толстый (1108 - 1137 гг.) Вместе со своим аббатом Сугерия навел порядок в королевском домене. Замки мятежных баронов были разрушены или в нем разместились королевские гарнизоны.
Людовик VI Толстый отличался от своих предшественников большей настойчивостью и энергичностью. Он начал настоящую войну против жителей "Осиных гнезд, пожирали страну своим разбоем", как называли современники баронов. Король лично руководил карательными отрядами, сражался против баронов, организовывал осады замков. Двадцать лет понадобилось королю, чтобы покорить мятежных баронов. Особенно тяжелой была борьба против Гюго где Пюизе. Он был отлучен от церкви, но это вызвало у барона только смех. Людовик IV трижды держал в осаде его замок, трижды разрушал его и сжигал, но так ничего и не достиг. Каждый раз где Пюизедавал обещание покорности королю, восстанавливал замок, и все начиналось снова. Только после третьего поражения он покорился.
Борьба Людовика VI за объединение страны постепенно стала приносить результаты. Свидетельством этого стали следующие события. В 1124 король Англии Генрих И вместе с немецким императором Генрихом V начали войну против короля Франции. В эту тяжелую для Франции сутки, впервые в истории страны, все вассалы Северной Франции объединились вокруг своего короля, что и обеспечило победу.
В конце своей жизни Людовик VI сумел достичь, как считали все, большого укрепления королевской власти, оженившы 17-летнего сына Людовика VII (1137 - 1180 гг.) С 15-летней Элеонорой Аквитанской. После внезапной смерти отца Элеонора стала единственной наследницей Аквитании - Огромного герцогства на юге страны. Однако, по несколько времени Людовик VII имел неосторожность расстаться с Элеонорой, и она вышла замуж за Генриха II Плантагенета, Который в 1154 г. стал королем Англии, и принесла ему в наследство свои владения. Таким образом, опасным соперником в борьбе Капетингов за объединение Франции стали английские Плантагенеты. К середине XII в. под их властью находилась почти половина Франции. Владение Плантагенетов, считавшихся вассалами французского короля, в несколько раз превышали домен последнего. Французским королям пришлось начать длительную и изнурительную борьбу против Плантагенетов за объединение Франции.
Значительных успехов в борьбе за объединение французских земель под королевской властью достиг сын Людовика VII король Филипп II Август(1180 - 1223 гг.) ФилиппВторой стал королем в 15-летнем возрасте, но он разочаровал тех, кто рассчитывал на его неопытность. Энергичный и осторожный, недоверчивый и вероломный, он сумел достичь блестящих успехов в борьбе против Плантагенетов. ФилиппII обвинял короля Англии Генриха II в нарушении вассальных обязательств (ведь Плантагенетыбыли его вассалами) и одновременно принял вассальную присягу от его сыновей, поддерживая их борьбу против отца.
Борьба против Плантагенетов завершилась полной победой ФилиппаII. В течение 1202 - 1214 рр. он захватил большинство французских владений Плантагенетов. Следовательно территория королевского домена увеличилось в несколько раз. Кроме того, сын Филиппа II Людовик VIII Лев (1223-1226 гг) воспользовался Альбигойские войны (1209-1229 гг) для присоединения много юга Франции. Он разорил и приобщил к своим владениям графство герцогство.