" Дорогие мои потомки, пишет вам письмо Екатерина 2 , Императрица и Самодержница Всероссийская. Дочь князя Ангальт-Цербсткого , ваша бабушка и даже прабабушка.
Не знаю, кто из 2 потомков прочтёт моё письмо, девочка или мальчик или оба, но знаю, что вы всегда будете записаны в истории как Великие потомки Екатерины 2 , ваши успехи и подвиги в правлении будут известны всем, а я буду смотреть на вас с неба и гордиться от всего сердца.
Дорогой Алексей, граф Бобринский, не побоюсь так написать, ведь давно знаю твою семью , очень люблю и уважаю, желаю тебе быть мудрым графом, добрым отцом. Пусть у тебя будет все, о чём ты не пожелаешь, но навсегда в памяти у людей ты будешь как умный интелегентый мужчина, которым будут гордиться во всей России, пусть весь твой род берёт с тебя пример.
Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору.
Объяснение:
Каральні заходи стосувалися всіх сторін життя і мали найрізноманітніший вияв - від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою.
Багато представників старшинської адміністрації було позбавлено урядових посад і маєтків.
Натомість важливі посади надавалися чиновникам не з українців-патріотів, а з росіян, німців тощо, а також тій українській старшині, що зберегла відданість цареві.
Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Росію й сім'ї мазепинців, а на них самих влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи.
Приміром, племінника Мазепи Андрія Войнаровського було схоплено в Гамбурзі в жовтні 1716 р.
Така сама доля спіткала й мазепиного генерального осавула Григорія Герцика, якого заарештували у Варшаві.
Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини.
Після Полтавської битви московські війська поводилися на українських землях як у завойованій країні. Від їхньої сваволі потерпали не тільки прихильники гетьмана, а й мирне населення.
Надзвичайно тяжким випробовуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові "низові" походи тощо. Дужих і заможних селян нерідко відправляли до Петербурга, Астрахані, на Кавказ, використовуючи як дешеву робочу силу.
Так, у 1716 р. на спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина було відправлено 10 тис. козаків.
У 1718 р. сюди надіслано новий відділ українських військ. Інший підрозділ того самого року будував укріплену лінію над р. Терек на Кавказі.
У 1721 р. 10 тис. козаків було відправлено на будівництво Ладозького каналу, а 1722 р. їх заступили нові 10 тис. козаків.
Кількість тих, хто повертався з таких походів, становила від 30 до 60%, решта козаків і селян вмирала від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо.
Отож, політика царського уряду призводила до вимирання десятків тисяч українців.
Після Полтавської битви значно посилився наступ і на українську державність. Окрім прямого тиску, російська адміністрація, аби мати привід для втручання в українські справи, розпалювала ворожнечу між старшиною та гетьманом, між старшиною та селянами тощо, прагнула створити враження, що все зле йде від гетьмана й старшини, а все добре - від Москви.
" Дорогие мои потомки, пишет вам письмо Екатерина 2 , Императрица и Самодержница Всероссийская. Дочь князя Ангальт-Цербсткого , ваша бабушка и даже прабабушка.
Не знаю, кто из 2 потомков прочтёт моё письмо, девочка или мальчик или оба, но знаю, что вы всегда будете записаны в истории как Великие потомки Екатерины 2 , ваши успехи и подвиги в правлении будут известны всем, а я буду смотреть на вас с неба и гордиться от всего сердца.
Дорогой Алексей, граф Бобринский, не побоюсь так написать, ведь давно знаю твою семью , очень люблю и уважаю, желаю тебе быть мудрым графом, добрым отцом. Пусть у тебя будет все, о чём ты не пожелаешь, но навсегда в памяти у людей ты будешь как умный интелегентый мужчина, которым будут гордиться во всей России, пусть весь твой род берёт с тебя пример.
С любовью, твоя Екатерина 2.
Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору.
Объяснение:
Каральні заходи стосувалися всіх сторін життя і мали найрізноманітніший вияв - від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою.
Багато представників старшинської адміністрації було позбавлено урядових посад і маєтків.
Натомість важливі посади надавалися чиновникам не з українців-патріотів, а з росіян, німців тощо, а також тій українській старшині, що зберегла відданість цареві.
Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Росію й сім'ї мазепинців, а на них самих влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи.
Приміром, племінника Мазепи Андрія Войнаровського було схоплено в Гамбурзі в жовтні 1716 р.
Така сама доля спіткала й мазепиного генерального осавула Григорія Герцика, якого заарештували у Варшаві.
Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини.
Після Полтавської битви московські війська поводилися на українських землях як у завойованій країні. Від їхньої сваволі потерпали не тільки прихильники гетьмана, а й мирне населення.
Надзвичайно тяжким випробовуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові "низові" походи тощо. Дужих і заможних селян нерідко відправляли до Петербурга, Астрахані, на Кавказ, використовуючи як дешеву робочу силу.
Так, у 1716 р. на спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина було відправлено 10 тис. козаків.
У 1718 р. сюди надіслано новий відділ українських військ. Інший підрозділ того самого року будував укріплену лінію над р. Терек на Кавказі.
У 1721 р. 10 тис. козаків було відправлено на будівництво Ладозького каналу, а 1722 р. їх заступили нові 10 тис. козаків.
Кількість тих, хто повертався з таких походів, становила від 30 до 60%, решта козаків і селян вмирала від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо.
Отож, політика царського уряду призводила до вимирання десятків тисяч українців.
Після Полтавської битви значно посилився наступ і на українську державність. Окрім прямого тиску, російська адміністрація, аби мати привід для втручання в українські справи, розпалювала ворожнечу між старшиною та гетьманом, між старшиною та селянами тощо, прагнула створити враження, що все зле йде від гетьмана й старшини, а все добре - від Москви.