Осма́нська імпе́рія — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1922 роках. Заснована султаном Османом І на території Мала Азія. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдовське князівство, Дубровницька республіка, Кримське ханство, Мекку, Трансильванію, Імеретінське царство та інших. Очолювали її султани, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керував нею міцний центральний уряд (порта) та багатонаціональна бюрократія на місцях. Столиця була у містах Сегют (1299–1326), Бурса (1326–1365), Едірне (1365–1453) й Стамбул (1453–1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представників інших релігій обкладали податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Польщею, Російською імперією, Венеціанською республікою, Папською областю і Мальтійським орденом. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного (1520–1555), простягалась від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями
ответ:Армия Спартака и римская армия отличались друг от друга численностью, организацией, тактикой.
По численности армия Спартака превосходила Рим. Общая численность составляла до 70 тысяч человек (Рим мог выставить немногим больше 60 тысяч).
Однако главная роль в причинах провала восстания являлась организация войска.
Спартак мог пополнять ряды своей армии лишь за счет освобожденных с различных тяжелых работ рабов (не отличавшихся хорошими военными данными), главной целью которых было освобождение от гнета римских патрициев. Этническое разнообразие армии (галлы, греки, германцы, и прочие народы из завоёванных Римом земель) так же влияло на организацию армии (в основном в худшую сторону).
Рим в свою очередь располагал более организованным и дисциплинированным войском (особую роль в этом сыграли военные реформы Мария). Каждый легион являлся единым целым. Каждый легионер, поступивший на службу в армию, отныне связывал свою честь с честью римского солдата, свою жизнь с жизнью остальных воинов легиона, свою судьбу с судьбой Рима.
В плане тактики римская армия так же имела преимущества. Деление легиона на когорты, а когорты на манипулы, сделала военную машину Рима более манёвренной.
Армия Спартака же являлась по сути огромной массой пехоты, во время битвы опрокидывавшейся волной на врага.
Однако плохую организацию и слабую тактику, Спартак умело компенсировал скоростью. Если римский легионер должен был на себе тащить большое количество снаряжения, то воин армии Спартака по сути своей нес на себе лишь скромное вооружение да небольшой запас еды.
Осма́нська імпе́рія — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1922 роках. Заснована султаном Османом І на території Мала Азія. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдовське князівство, Дубровницька республіка, Кримське ханство, Мекку, Трансильванію, Імеретінське царство та інших. Очолювали її султани, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керував нею міцний центральний уряд (порта) та багатонаціональна бюрократія на місцях. Столиця була у містах Сегют (1299–1326), Бурса (1326–1365), Едірне (1365–1453) й Стамбул (1453–1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представників інших релігій обкладали податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Польщею, Російською імперією, Венеціанською республікою, Папською областю і Мальтійським орденом. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного (1520–1555), простягалась від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями
ответ:Армия Спартака и римская армия отличались друг от друга численностью, организацией, тактикой.
По численности армия Спартака превосходила Рим. Общая численность составляла до 70 тысяч человек (Рим мог выставить немногим больше 60 тысяч).
Однако главная роль в причинах провала восстания являлась организация войска.
Спартак мог пополнять ряды своей армии лишь за счет освобожденных с различных тяжелых работ рабов (не отличавшихся хорошими военными данными), главной целью которых было освобождение от гнета римских патрициев. Этническое разнообразие армии (галлы, греки, германцы, и прочие народы из завоёванных Римом земель) так же влияло на организацию армии (в основном в худшую сторону).
Рим в свою очередь располагал более организованным и дисциплинированным войском (особую роль в этом сыграли военные реформы Мария). Каждый легион являлся единым целым. Каждый легионер, поступивший на службу в армию, отныне связывал свою честь с честью римского солдата, свою жизнь с жизнью остальных воинов легиона, свою судьбу с судьбой Рима.
В плане тактики римская армия так же имела преимущества. Деление легиона на когорты, а когорты на манипулы, сделала военную машину Рима более манёвренной.
Армия Спартака же являлась по сути огромной массой пехоты, во время битвы опрокидывавшейся волной на врага.
Однако плохую организацию и слабую тактику, Спартак умело компенсировал скоростью. Если римский легионер должен был на себе тащить большое количество снаряжения, то воин армии Спартака по сути своей нес на себе лишь скромное вооружение да небольшой запас еды.