Не совсем понятно, как выполнять это задание. Выбирать из двух вариантов (положительные или негативные изменения) ? Но это невозможно, так как вторая половина XIX века включает и правление Александра II и правление Александра III. Для царствования первого самодержца характерны преимущественно позитивные изменения в системе народного образование (развитие высшего женского образования, автономия университетов и пр.), а для царствования второго самодержца характерны негативные изменения ( ликвидация университетской автономии, повышение платы за обучение, циркуляр о "кухаркиных детях", закрывающий путь в гимназии детям из "подлых" сословий, закрытие женских высших учебных заведений, введение процентной нормы для евреев при поступлении в университеты и пр.).
4 червня 1775 р., за наказом імператриці Катерини ІІ Запорізька Січ була зайнята російськими військами. На другий день, за розпорядженням царського генерала Текелі з січових сховищ забрали і вивезли боєприпаси, козацькі клейноди, матеріальні цінності й архів запорізької військової канцелярії. Кошового отамана Петра Калнишевського, військового писаря Івана Глобу і військового суддю Павла Головатого було арештовано в наметі Текелі і закуто в кайдани. 10 червня 1776 р. згідно з указом Катерини ІІ за № 1419 останній кошовий П.Калнишевський під охороною 7 конвоїрів був відправлений на довічне заслання у Соловецький монастир «за віроломне буйство та розорення російських підданих».
Більшість дослідників вважає, що П.Калнишевський народився на св. Петра, 20 червня 1690 р. Документи вперше згадують про нього як про військового осавула в 1750 р. У травні 1755 р. П.Калнишевський у складі депутації Війська Запорізького був відряджений до Петербурга. Посланці домагалися скасування мита на товари, які ввозилися до Запоріжжя, а також збільшення річної плати Війську Запорізькому. Перебування депутації в Петербурзі тривало більше року. Кожне з порушених питань викликало тривалу бюрократичну тяганину й нескінченне листування.
У 1757 р. П.Калнишевський вдруге обійняв посаду осавула, а в 1758 р. його обирають військовим суддею. Кошовим отаманом уперше він став у 1762 р. у віці 72 років і перебував на цій посаді менше року. В 1765 р. П.Калнишевський знову обраний кошовим і залишався ним до знищення Запорізької Січі у 1775 р.
Російський уряд намагався максимально використати запорізьких козаків у воєнних діях проти Туреччини, зокрема, у війні 1768-1774 рр. Кошовий отаман, якому в 1768 р., на початку війни, було 78 років, а на її закінчення – 84 роки, показав себе талановитим полководцем. 5 січня 1771 року Катерина ІІ видала указ, яким «за отличные в и нынешнюю кампании отлично-храбрые противу неприятеля поступки и особливое к службе усердие П.Калнишевському золоту медаль, оздоблену діамантами, з власним портретом. Цю медаль слід було носити на шиї на Андріївській стрічці. Ще 16 запорізьких старшин отримали золоті медалі вартістю 30 червінців без діамантів.
Під час війни з Туреччиною українські козаки настільки прославилися своєю мужністю і військовою доблестю, що багато хто з російських офіцерів і сановників вважали за честь записатися в один із 38 козацьких куренів. Першим записалися граф Панін та князь Прозоровський, згодом – астроном Ейлер, у 1772 р. – фаворит імператриці генерал-поручик Потьомкін. За давнім козацьким звичаєм його нарекли новим прізвиськом – Грицьком Нечесою (за велику патлату білу перуку).
Кючук-Кайнарджійська угода Росії з Туреччиною 10 липня 1774 року, що завершила війну, стала черговим поштовхом для царизму в реалізації смертного вироку Запорізькій Січі. Вищі урядові чиновники Росії П.Румянцев, М.Панін, Г.Потьомкін вважали, що Запорізька Січ як бастіон проти турецько-татарської експансії стала непотрібною. А на думку імператриці Катерини ІІ, існування в тилу імперії Запорізької Січі було надто небезпечним для монархії. Не забула імператриця й того, що під час селянської війни під проводом О.Пугачова Запоріжжя підтримувало повсталих і багато хто з її учасників знайшли притулок на Січі.
Для ліквідації Запорізької Січі були використані війська під керівництвом генерала Текелі загальною кількістю понад 100 тис. осіб, що поверталися з російсько-турецької війни. Царські війська швидко зайняли Запоріжжя, певною мірою завдяки раптовому нападу, а також малочисельній силі січової залоги. Більшість козаків у той час розійшлися по домівках або подалися на промисли. Та й сам кошовий П.Калнишевський не хотів пролиття козацької крові, стримував запорожців, не дозволив відімкнути пушкарню, де зберігались гармати, порох, кулі та інша зброя.
Про трагічну долю колишніх запорізьких керівників не могли довідатись навіть найближчі родичі. Лише значно пізніше, майже через століття, дослідники встановили, що кошового П.Калнишевського заслали в Соловецький монастир, військового писаря Глобу – в Туруханський, а військового суддю Головатого – в Тобольський монастир. Останній кошовий отаман запорізьких козаків провів чверть століття в нелюдських умовах, він був по суті живцем замурований у кам’яному мішку. Лише тричі на рік – на Пасху, Преображення та Різдво – його виводили з келії.
У 1801 р. новим російським царем став Олександр ІІ. Було оголошено загальну амністію, однак, 110-річний П.Калнишевський відмовився залишати монастир, вказавши в «проханні» на царське ім’я: «…не можу одважитися йти в дорогу таку далеку, а вирішив залишок днів моїх присвятити служінню єдиному Богу у цьому блаженному усамітненні, до якого за двадцять п’ять років звик я остаточно…».
Помер П.Калнишевський на 113 році життя 31 жовтня 1803 року. Похований біля Свято-Преображенського собору Соловецького монастиря.
Не совсем понятно, как выполнять это задание. Выбирать из двух вариантов (положительные или негативные изменения) ? Но это невозможно, так как вторая половина XIX века включает и правление Александра II и правление Александра III. Для царствования первого самодержца характерны преимущественно позитивные изменения в системе народного образование (развитие высшего женского образования, автономия университетов и пр.), а для царствования второго самодержца характерны негативные изменения ( ликвидация университетской автономии, повышение платы за обучение, циркуляр о "кухаркиных детях", закрывающий путь в гимназии детям из "подлых" сословий, закрытие женских высших учебных заведений, введение процентной нормы для евреев при поступлении в университеты и пр.).
Объяснение:
4 червня 1775 р., за наказом імператриці Катерини ІІ Запорізька Січ була зайнята російськими військами. На другий день, за розпорядженням царського генерала Текелі з січових сховищ забрали і вивезли боєприпаси, козацькі клейноди, матеріальні цінності й архів запорізької військової канцелярії. Кошового отамана Петра Калнишевського, військового писаря Івана Глобу і військового суддю Павла Головатого було арештовано в наметі Текелі і закуто в кайдани. 10 червня 1776 р. згідно з указом Катерини ІІ за № 1419 останній кошовий П.Калнишевський під охороною 7 конвоїрів був відправлений на довічне заслання у Соловецький монастир «за віроломне буйство та розорення російських підданих».
Більшість дослідників вважає, що П.Калнишевський народився на св. Петра, 20 червня 1690 р. Документи вперше згадують про нього як про військового осавула в 1750 р. У травні 1755 р. П.Калнишевський у складі депутації Війська Запорізького був відряджений до Петербурга. Посланці домагалися скасування мита на товари, які ввозилися до Запоріжжя, а також збільшення річної плати Війську Запорізькому. Перебування депутації в Петербурзі тривало більше року. Кожне з порушених питань викликало тривалу бюрократичну тяганину й нескінченне листування.
У 1757 р. П.Калнишевський вдруге обійняв посаду осавула, а в 1758 р. його обирають військовим суддею. Кошовим отаманом уперше він став у 1762 р. у віці 72 років і перебував на цій посаді менше року. В 1765 р. П.Калнишевський знову обраний кошовим і залишався ним до знищення Запорізької Січі у 1775 р.
Російський уряд намагався максимально використати запорізьких козаків у воєнних діях проти Туреччини, зокрема, у війні 1768-1774 рр. Кошовий отаман, якому в 1768 р., на початку війни, було 78 років, а на її закінчення – 84 роки, показав себе талановитим полководцем. 5 січня 1771 року Катерина ІІ видала указ, яким «за отличные в и нынешнюю кампании отлично-храбрые противу неприятеля поступки и особливое к службе усердие П.Калнишевському золоту медаль, оздоблену діамантами, з власним портретом. Цю медаль слід було носити на шиї на Андріївській стрічці. Ще 16 запорізьких старшин отримали золоті медалі вартістю 30 червінців без діамантів.
Під час війни з Туреччиною українські козаки настільки прославилися своєю мужністю і військовою доблестю, що багато хто з російських офіцерів і сановників вважали за честь записатися в один із 38 козацьких куренів. Першим записалися граф Панін та князь Прозоровський, згодом – астроном Ейлер, у 1772 р. – фаворит імператриці генерал-поручик Потьомкін. За давнім козацьким звичаєм його нарекли новим прізвиськом – Грицьком Нечесою (за велику патлату білу перуку).
Кючук-Кайнарджійська угода Росії з Туреччиною 10 липня 1774 року, що завершила війну, стала черговим поштовхом для царизму в реалізації смертного вироку Запорізькій Січі. Вищі урядові чиновники Росії П.Румянцев, М.Панін, Г.Потьомкін вважали, що Запорізька Січ як бастіон проти турецько-татарської експансії стала непотрібною. А на думку імператриці Катерини ІІ, існування в тилу імперії Запорізької Січі було надто небезпечним для монархії. Не забула імператриця й того, що під час селянської війни під проводом О.Пугачова Запоріжжя підтримувало повсталих і багато хто з її учасників знайшли притулок на Січі.
Для ліквідації Запорізької Січі були використані війська під керівництвом генерала Текелі загальною кількістю понад 100 тис. осіб, що поверталися з російсько-турецької війни. Царські війська швидко зайняли Запоріжжя, певною мірою завдяки раптовому нападу, а також малочисельній силі січової залоги. Більшість козаків у той час розійшлися по домівках або подалися на промисли. Та й сам кошовий П.Калнишевський не хотів пролиття козацької крові, стримував запорожців, не дозволив відімкнути пушкарню, де зберігались гармати, порох, кулі та інша зброя.
Про трагічну долю колишніх запорізьких керівників не могли довідатись навіть найближчі родичі. Лише значно пізніше, майже через століття, дослідники встановили, що кошового П.Калнишевського заслали в Соловецький монастир, військового писаря Глобу – в Туруханський, а військового суддю Головатого – в Тобольський монастир. Останній кошовий отаман запорізьких козаків провів чверть століття в нелюдських умовах, він був по суті живцем замурований у кам’яному мішку. Лише тричі на рік – на Пасху, Преображення та Різдво – його виводили з келії.
У 1801 р. новим російським царем став Олександр ІІ. Було оголошено загальну амністію, однак, 110-річний П.Калнишевський відмовився залишати монастир, вказавши в «проханні» на царське ім’я: «…не можу одважитися йти в дорогу таку далеку, а вирішив залишок днів моїх присвятити служінню єдиному Богу у цьому блаженному усамітненні, до якого за двадцять п’ять років звик я остаточно…».
Помер П.Калнишевський на 113 році життя 31 жовтня 1803 року. Похований біля Свято-Преображенського собору Соловецького монастиря.