Подель искусственного спутника Земли (ис3) - космиче- кого летательного аппарата, вращающегося вокруг Земли, оставили в музее на тумбу 80 см 90 см 90 см
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).
Геласиус Добнер, Франтишек Мартин Пельцль, Йосеф Добровский, Йозеф Юнгман, Франтишек Палацкий, Павел Йозеф Шафарик, Вацлав Ганка, издатель Вацлав Матей Крамериус, писатели, поэты и драматурги Антонин Ярослав Пухмайер, Йозеф Каэтан Тыл, Антонин Махек, Ян Сватоплук Пресль, биолог Ян Эвангелиста Пуркине ,Паисий Хилендарский, Софроний Врачанский, Иван Вазов, Григорий Цамблак, Константин Костенецкий, Владислав Грамматик, Матей Грамматик, Иоанн Рыльский, Неофит Бозвели, Иван Селиминский, Иларион Макариопольский, братья Димитр и Константин Миладиновы, Георги Стойков Раковский, Васил Левский, Христо Ботев, Стефан Караджа, Хаджи Димитр, Любен Каравелов, Добри Чинтулов
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).