Баро́кко (итал. barocco, порт. pérola barroca) — характеристика европейской культуры XVII-XVIII веков, центром которой была Италия. Барокко — один из самых многозначных терминов в истории и теории художественной культуры. Словом «барокко» обозначают художественное направление (компендиум идей, философских концепций, эстетических норм и правил), противопоставляемое классицизму, исторический художественный стиль XVII—XVIII веков, ряд историко-региональных художественных стилей, течений и школ, а также эпоху в развитии культуры. В отдельных регионах эта эпоха имеет различную хронологию и периодизацию. Этим же термином называют «последние, критические стадии развития других стилей, тенденцию беспокойного, романтического мироощущения, мышления в экспрессивных, неуравновешенных формах». Поэтому слово «барокко» используют в качестве метафоры в смелых историко-культурных обобщениях: «эпоха барокко, мир барокко, человек барокко, жизнь барокко (итал. la vita barocca)»[1].
Посаджений ним у Києві «на батькове місце», як пише літопис, Ізяслав Ярославович не мав ані здібностей, ані авторитету, ані сили батька, щоб зосередити загальноруську владу в своїх руках, тож увійшов у спілку з братами Святославом Чернігівським і Всеволодом Переяславським. Усі державні справи брати вирішували поспіль. Тріумвіри ухвалювали нові закони («Правда Ярославичів» 1072 року), перевели молодшого брата Ігоря з Володимира-Волинського до Смоленська, визволили свого дядька Судислава із в'язниці, куди його запроторив Ярослав, разом ходили в похід на торків. Але тріумвірат Ярославичів дбав головним чином про примноження земель.
1057 року Ізяслав заволодів Волинню, а після смерті Ігоря у Смоленську (1060) тріумвіри поділили між собою його волость, нічого не лишивши синам покійного. Тріумвірат Ярославичів загарбав також західні землі Русі (Перемишльську, Звенигородську й Теребовльську волості), що належали Ярославовому онукові Ростиславу. 1067 року вони відібрали Полоцьк у Всеслава Брячиславича.
Після невдалої для Русі битви з половцями на річці Альті 1068 року тріумвірат почав розколюватись. Ізяслав, проти якого спалахнуло повстання киян, утік до Польщі, а в Києві вокняжився Всеслав. Після появи на Русі Ізяслава навесні 1069 року тріумвірат став розпадатися. Ізяславу довелося повернути Всеславові Полоцьк. Відчувши себе послабленим, Всеслав вступив у союз із цим недавнім ворогом проти Святослава, котрий зазіхав на Київ. За ініціативою Святослава вони з Всеволодом у березні 1073 року рушили на Київ. Ізяслав знову подався до Польщі, а в Києві вокняжився Святослав. Він передав Чернігів Всеволодові. Тріумвірат Ярославичів перетворився на дуумвірат Святослава і Всеволода
Баро́кко (итал. barocco, порт. pérola barroca) — характеристика европейской культуры XVII-XVIII веков, центром которой была Италия. Барокко — один из самых многозначных терминов в истории и теории художественной культуры. Словом «барокко» обозначают художественное направление (компендиум идей, философских концепций, эстетических норм и правил), противопоставляемое классицизму, исторический художественный стиль XVII—XVIII веков, ряд историко-региональных художественных стилей, течений и школ, а также эпоху в развитии культуры. В отдельных регионах эта эпоха имеет различную хронологию и периодизацию. Этим же термином называют «последние, критические стадии развития других стилей, тенденцию беспокойного, романтического мироощущения, мышления в экспрессивных, неуравновешенных формах». Поэтому слово «барокко» используют в качестве метафоры в смелых историко-культурных обобщениях: «эпоха барокко, мир барокко, человек барокко, жизнь барокко (итал. la vita barocca)»[1].
ось як все сталось
Объяснение:
Посаджений ним у Києві «на батькове місце», як пише літопис, Ізяслав Ярославович не мав ані здібностей, ані авторитету, ані сили батька, щоб зосередити загальноруську владу в своїх руках, тож увійшов у спілку з братами Святославом Чернігівським і Всеволодом Переяславським. Усі державні справи брати вирішували поспіль. Тріумвіри ухвалювали нові закони («Правда Ярославичів» 1072 року), перевели молодшого брата Ігоря з Володимира-Волинського до Смоленська, визволили свого дядька Судислава із в'язниці, куди його запроторив Ярослав, разом ходили в похід на торків. Але тріумвірат Ярославичів дбав головним чином про примноження земель.
1057 року Ізяслав заволодів Волинню, а після смерті Ігоря у Смоленську (1060) тріумвіри поділили між собою його волость, нічого не лишивши синам покійного. Тріумвірат Ярославичів загарбав також західні землі Русі (Перемишльську, Звенигородську й Теребовльську волості), що належали Ярославовому онукові Ростиславу. 1067 року вони відібрали Полоцьк у Всеслава Брячиславича.
Після невдалої для Русі битви з половцями на річці Альті 1068 року тріумвірат почав розколюватись. Ізяслав, проти якого спалахнуло повстання киян, утік до Польщі, а в Києві вокняжився Всеслав. Після появи на Русі Ізяслава навесні 1069 року тріумвірат став розпадатися. Ізяславу довелося повернути Всеславові Полоцьк. Відчувши себе послабленим, Всеслав вступив у союз із цим недавнім ворогом проти Святослава, котрий зазіхав на Київ. За ініціативою Святослава вони з Всеволодом у березні 1073 року рушили на Київ. Ізяслав знову подався до Польщі, а в Києві вокняжився Святослав. Він передав Чернігів Всеволодові. Тріумвірат Ярославичів перетворився на дуумвірат Святослава і Всеволода